Знаю все це від мами. Повністю підтримую кожне слово. Дякую за працю. Історію повинні знати наші нащадки. Багатьом людям так засрано мізки московською пропагандою, що їм "какая разніца" навіть до цього часу. Слава ЗСУ.
Я чув багато від старших людей такі історії у нас на Харківщині. Тут такий голод був, що страшно було такі історії слухати, я не кажу вже що відчували ті хто пережив цей страшний голодомор. І про це треба всім пам'ятати. Всім добра та миру!!!
Так, голод страшний був. Прабабуся жила поблизу Мерефи, казала, що боялись дітей випускати з двору, бо був випадок канібалізму, мати з іншими дітьми з'їли найменшу дитину.
Мій прапрадід був зажиточним чоловіком, якраз таким на якого окупанти зі сходу казали куркуль. Під час голодомору він викопав ямку для зерна в приміщенні де міг розвернутися віз з конем, те зерно і врятувало тоді сімʼю від голоду. Батьки ще мабуть в 1990х знайшли золотий царський пʼятак чи червонець і обміняли на сережки і обручки. Я шукаючи інше золото знайшов плуг на метровій глибині який прапрадід закопав від комуняк сто років тому.
В мого дідуся теж була така катрага, що кінь з возом легко там розвертались. Але комуняки все розібрали, спалили. А верби, що прадід садив більше 100 років тому ще стоять біля джерела, яке він знайшов та перетворив у струмочок біля своєї садиби.
Я ще з совкового дитинства цікавився у батьків та бабусі, а що моя прабабуся розказувала про ті «славні часи» колективізації. Чомусь мені ніхто нічого не розповідав. З десяток років тому я пригадав це і перепитав у мами. Вона сказала, що вони теж, і без мене, неодноразово задавали це питання моїй прабабусі, але її кожного разу починало трусити і вона тільки плакала, і видно було, що вона просто боялася навіть пригадувати ті часи. Ось така в мене темна картина діяльності клятих московитів в Ізюмі. Тому я абсолютно впевнений, що маємо зробити все можливе і, за будь яку ціну перемогти немитих, бо коли українці воюють з московитами, то гинуть тисячами, а коли дружать - мільйонами. Слава Україні! 🇺🇦
Пане Олександре , мої щирі вітання !!!Дуже дякую за цю розповідь !!Кожен українець повинен знати це і пам'ятати !!!!Вічна пам'ять всім українцям , яких вбили московити !!!
Це частково дає відповідь на питання, чому українці так важко долають цей комплекс меншовартості, а особливо покоління яке більшу частину свого життя прожили при совєтах. Покоління сучасне не зможе так швидко подолати цю рабську ментальність, потрібен час.
Так, моїй мамі в 1946-1947 роках було 4-5 років і вона досить добре пам'ятає той голодомор. До цього часу для неї головне - щоб вдома була їжа і щоб всі рідні були ситі та мали певний запас їжі. Уявіть, якої глибини була психологічна травма в крихітної дитини, якщо вона і в 83 роки страшиться голоду. Та ще зараз, коли серед рашистів знову піднялася ця хвиля ненависті до українців - "І ЧОГО ВИ ЩЕ ЖИВІ?!" Дякую пану Олександру за його неоціненну працю на ниві просвітництва! Охорони і допомоги Божої!
Саме так! Моя мама була старша, бабуся носила її в жахливий Голодомор 1932-1933 року. Мама народилася у вересні 1933. На руках у моєї вагітної бабусі страшною голодною смертю помирав мій дядя, трирічний Федорко! В 1946 моїй мамі 12. З голоду мама і бабуся ПУХЛІ , бабуся така знесилена,що не вийшла на роботу . За це ЇЇ СУДЯТЬ Ф ПРИСУДЖУЮТЬ П'ЯТЬ РОКІВ ВИПРАВНИХ РОБІТ! Не відправили на Сибір лише тому,що на момент суду мамі немає 13 років. І покарання бабуся відбуває на місці, в своєму селі... Градизьк . Полтавщина. Косенко Ялисавета Григорівна... І потім пенсія бабусі через судимість була 6руб 50 коп!!! Померла бабуся 1976. Усе життя оплакувала синочка і ховала по кишенях хлібчик і печиво......
Олександре, архіви відкриті, не в москві, не заплутуйте людей. Кожен зі своєї сімії має піти в архів і почитати. Мій батько після виходу на пенсію маючи трохи вільного часу і бажання, а до того просто усно встановлючи свій родовід, ясно знайшов дані так як родина, не виїжджала з села і пощастило що церковні книги не згоріли і німці їх не знищили. Так там видно що до 30х років записи від 18 року були українською навіть в радянській україні і кожна родина мала до 5 дітей а після 34 року по одній дві дитині при неповних сім'ях без батька або матері. Це можна знайти в кожному обласному архіві без москви, і от сьогодні ви мали закликати всіх поїхати, піти в архів представника кожної родини і знайти імена своїх рідних яких не стало від тих подій. Досить загальних фраз. Історія це ж наука. Наука точна. З датами. І в архіві все є . І відкрито. Пам'ять вічна полеглим.невинно убієнним
Моя мама, хоч і народилась в 50-х завжди, коли падав хліб, хрестила його і цілувала, так її навчила моя бабуся, яка пережила 2 голодомори. В моєї бабусі, з 12 братів/сестер під час голодомору 32-33, вижило лише 3 дітей.
Моя свекруха покійна, царство Небесне їй 🙏, 1925 року народження, казала, що їй було 7 років і її мама ховала її в льосі, бо дітей крали та їли…. Такий був голод …. Житомирська область Я досі , коли викидаю зіпсовану їжу, то прошу пробачення в подумках…. Слава нашим ЗСУ🙏 низький уклін та пошана навіки
Бабуся розказувала, як в 46-47 на Бессарабії у людей забирали зерно, коней, заставляли відмовитись від землі добровільно примусово, дякую що піднімаєте ці питання. Чому справедливість не повернути і не підняти архіви і відкрити правду про ті часи? Хто це робив - ганьбу, а хто постраждав - реабілітувати. Будемо мовчати можемо стати знов на теж граблі.
@@ВАРАВА-ю8тдо чого ви це написали? Моя сімʼя дізналася долю свого пращура, мій дід спочив з розумінням того, що сталося з його батьком. Багато тих хто народився в 30-х так цього і не дізналися. Хоч трохи емпатії в голову і тоді буде менше «тупиков» в голові 😉
@@bogdaniureskul1045 все газеты Украйны печатали в 91. Статья о моем прадеде хранится. Вы газет не читаете. За то в интернете все архивы в полном доступе
Подяка шановному пану Олександру за підняття такої теми ,як Голодомор -геноцид українського народу!!!!!!❤ Моя мати ,з Сумської обл, Охтирского района , село Лутище, розповідала про цей час. Як вони з кожаних ременів варили супи. Їх рятувало ліс і річка. Після голодомору , почали організовувати колхози,соломиц загоняти людей туди. А інши шли в міста , щоб працювати на заводах. 😢😢😢 Слава Русі-України і ЗСУ!!!!!!❤❤❤
Мої батьки і дідусі, бабусі,прадіди і прабабки- пережили ці голодомори . Отже розповідей він живих свідків маю багато.Навіть і не знаю якою із історій можна поділитися.Дядько розказував що у сусідньому стояли воєнізовані загони- які займалися вилученням продуктів у селян😢😢😢Я наразі доглядаю кілька могил моїх родичів,що загинули від голодомору
Прошу, записуйте всі ті історії - це важливо знати всім наступним поколінням. Діліться тими історіями з істориками та іншими людьми. Не маємо права забувати. Слава Україні!🇺🇦
Коли я була у 9 класі,це десь 1995р. помер мій дідусь, ветеран війни, і на його похоронах родичі бабусі розповідали, як у голодомор 1932-1933, поки їх всіх не було дома, іх старенького дідуся викрали з хати і з'їли. Це село Криворізького району. Всі мої бабусі дуже бережно відносилися до кожної крихти хліба. В мене зараз теж якась манія почалась- треба побільше їжи купити, щоб дома були запаси, особливо, як війна почалась.
У нас у всіх така манія-вчені говорять, що у чотирьох покоління буде в генній пам'яті страх голоду. Може, наших дітей чи онуків попустить. Я третє покоління, мої діти теж їжу закуповують, щоб холодильник не був пустий. Не пропустили. А ще війна додала, коли нічого не було в магазинах й вони були зачинені.
Дякую Вам. Тема важка, але потрібна. Поки не почуємо всі прізвища ,всіх нелюдів і вбивць і не осудимо їх всіх разом з комуняками, не буде спокою тим, хто загинув від голоду, від репресій, від приниження і виселення з своїх будинків. Приходили комуняки в хату і розбивали горщик каші з печі, а в хаті 4 дітей. Таких падлюк як були комуністи ще пошукати. Господи покарай всіх хто причетний до війни, до зла і горя.
Моя бабуся пережила голодомор. Вони жили в селі на Київщині. Розповідала,що врожай був добрий, але все вивозили совєти. Їй вдалося спасти сім'ю тим, що закопала зерно в землю.
Моя мама народилася на Черкащині в 1932 році. Від мами багато чула про її голодне дитинство та голодні післявоєнні студентські роки (1946-47). В неї на все життя залишився страх голоду. Хліб завжди купляла з надлишком, боялась що не вистачить. В домі завжди робила запаси харчів, круп, муки. Для неї, як наслідок пережитого голоду, все життя було головним щоб сім'я та рідні не були голодні.
Дякую Вам пане Олександре! Дякую за правильно розставлені акценти, не суть скільки було заморено голодом українців, а суть у самому факті голодомору створеного московитами для знищення нас як нації!
сім'я мого дідуся в 33-му вимерла вся, крім дідуся: батьки, брати і сестри попухли від голоду і вмерли, а мій дідусь уже лежав при смерті, коли прийшов його друг і приніс якийсь суп із трави, став приходити кожного дня, приносити хоч якусь їжу, і дідусь вижив тільки дякуючи другу. Бабуся ж була у Самарській області на заробітках - там не було голоду, повернулась у 1936 році на батьківщину і згодом вони одружились. Як розказував дідусь, було дуже багато померлих у селі, хоч сім39ї і були тоді великі, але вимирали цілими родинами. ховати не було кому, тому їздили спеціальні люди і підводою відвозили кудись ( я не допитувалась куди, бо знаю це із маминих розповідей, дідусь помер, коли я була маленька) людей, іноді брали ще живих, казали:" щоб завтра не заїжджати". Голод 47 року був теж нелегким, але моя бабуся якось змогла прогодувати 8-річну мою маму і лежачого після контузії на війні дідуся - міняла на зерно трохи браковані глиняні глечики і миски, які виробляли у нас у селі. А от моя свекруха так все життя і не їла супу і рідкого борщу, казала, що в голодовку наїлася, бо у них була тільки мама і їх троє дітей, і суп з лободи і гілок дерев був їхньою їжею в голодвку 47-го року
Дякую, пане Алфьоров за наш захист, і за Вашу безцінну роботу у висвітленні правдивої історії України! Ремарка: кулаки українською куркулі. Председатєль - голова. Вибачте за моє занудство)).
Нарешті, подаємо свою історію через те,що ми сильна та незламна нація. Голодомором нищили 🇺🇦вбивали ✨️ війною знищували,але Бог допомагає нам у цій боротьбі 🫶
Пропоную всім, хто знає історії Голодомору від очевидців, записувати їх та надсилати Олександру Алфьорову, чи іншим історикам, щоб створювати потужні архіви. Не маємо права забути ці страшні сторінки нашої історії. Наш ворог той самий, що і раніше. Наші потомки повинні це також знати. Слава Україні!🇺🇦
Вітаю шановний Олександр. Дякую за освітлення нашої історії. Тему голодомору вперше почула від прабабці Мар'ї. Яка бачила, коли прийшли радянські ледачі голодранці та пияки (так називали в той час батьки моєї прабабусі). Вони зруйнували церкву, вивезли дзвони, ікони та церковні приладдя. Також відібрали землі, будинки, свійську тварину, одяг та родичів. Сім'ю прабабусі називали кулаками, бо вони були працьовиті. Прабабушку врятувало від вивезення, її парубок, який підтримував новий режим. За що, її батько поклав прокляття на неї. Я вдячна їй, що не дивлячись на всі подальші події. Вона змогла передати вихованість, порядність та гідність своїм нащадкам. Розумію, що найбільший вплив був саме на правнуків, які мали більшої свободи до інформації та історії
Дякуємо Олександре! Батьки мого чоловіка пережили голодомор і у них залишилося на все життя страх, щоб не залишитися без їжі. Коли їм вже було за 80 років, продавали корову, бо не в змозі були її самостійно утримувати, то вони плакали! У 80 років! Бо позбувалися корову! Яка не дала вмерти родині в голодні роки!
П Олександр Ваша бабуся пережила 46-47,а мої разом із дітьми 32-33 .Це було в центрі України.На щастя вижили і до кінця життя пам'ятали. Нам -дітям розповідали десь після 1970р .Бабуся завжди Казала. -голодовка--голод-,але не голодомор.Здогадайтеся чому?
Мої дідусь і бабуся на Вінничині пережили 32-33. Розповідали, що єдиним способом вижити було піти в колгоспи і школи, де за трудодні давали жмені зерна, а дітям варили в школі кашу з молока і ще чогось (молоко відразу пили, а ще щось додому брали, щоб меншим дати і самим повечеряти). По хатам совєти ходили і все вигрібали: залізними прутами все штрикали і забирали будь-яку їжу.
Пане Олександре! У моїй родині спогади про голодомор дуже страшні- одну із моїх родичок просто з'їли! А мама все життя боялась голоду і тому завжди робила запаси продуктів! Я останні два роки теж переживаю за це!
Олександр, дякую за чесну історичну інформацію Комуністи багато років скривали факт голодомору,думали що старші люди вимруть,а народженні 40,50,60 років не знають про це... В сім'ї моєї мами померли 10 чоловік із них 6 дітей Мама постійно про голод розповідала,але застерігала...
Дуже дякую! Важко. Мені лише 60, і я з західної частини. Наслухався багато, від батька і від дідуся, царство їм Небесне. Слава Україні! Смерть ворогам усіх мастей!
Пане Олександре, щиро дякую Вам за ролик про причини голодомору. Багато людей цього не знає. Я в школі вчила про факт голодомору, після здобуття Україною незалежності, по зошитах, під диктовку вчительки. Але навіть вона (радикальна для свого часу) не відкривала, для чого то все робилося. Дякую вам, відко переслала родичам ;)
Розповідь просвітницька і повчальна. Бабуся пережила усі три голодомори, вирости ла чотирьох дітей, втратила (розстрілялиу 20-х роках) чоловіка, багато страждала, але самотужки заробила статки на будинок, госпо дарство. Але життя навчило її мовчати, на початку війни допомогала рятуватися сім"ям євреїв - сусідів і біженців, бо проживала біля залізниці. Про це теж мов чала, а коли ставалося, що ми, дітлахи, раптово чули "дорослі розмови", хвилюва лася і навчала нас, що треба бцти обережними, николи не згадувати при чужинцях, бо буде біда. В ті часи насправ ді було важко, за наявність швейної машинки був штраф за підозрою у "часному заро бітку", який облагався нало гом, суворо слідкували за кількіст" ю курчат чи кіз. Коли тітка шила нам з сест рою платтячка, ми мали на дворі чатувати чи не йде "квартальний", тобто міліціо нер. Одразу був би штраф, тому ми збирали усі ниточки і ховали машинку далеко під кровать, накривали ковд рою, смішно згадати тих "партизанів" тепер, а у ті часи все було не смішно.' Під час горбачовської "відлиги" у багатьох людей прокинувся дух свободи, але мій тато сумно сказав - "таке вже було колись". Оцінити і порівняти часи насправді може той, хто бачив і чув від очевидців. Тож дивлячись на тепе рішні Україну і рашку, можу порівняти, хто чого досягнув за час мого життя. Не можна ніколи мати якісь стосунки з тим народом, якщо тобі дороги життя і воля. Київ
Дякую Вам за правду! Моя бабуся 1913р.н. в часи голодомору двох дівчаток поховала, одна моя мама залишилася, бо народилася у 1937 р. Бабуся завжди запасалася продуктами, тканинами, щоб було що поїсти і на що обміняти їжу... Отакий страшний генетичний досвід нашої родини. Думаю, ми такі не одні!
Мої батьки 1944 і 1948 років народження, вони звісно не пом'ятають особисто, але мої бабусі не хотіли на цю тему говорити. Я би сказала, що боялись! Навіть в кінці 90х. І теж генетично передалася травма стосовно "ЧИ НЕ ГОЛОДНІ ДІТИ І ОНУКИ😢😢"
Я зі Львівщини. Колись мій дідусь, коли готував їжу для свиней, зачерпувавй долонею кашу для свині, показував нам, дітям, зі словами :" Навіть ось такого ми не мали у 46-47 роках. Натини (лободи) і кропиви ніде в селі не було"
Мій дідусь Яків врятував життя маленької дівчинці! Її мати везла на санках аж із Донбасу! Мати померла в полі, дитина сиділа на санках коло мертвої мами!! Дитина жила в голодній сім'ї аж до весни! Потім в сусідньому селі зробили патронат для всіх сиріт !
Мої батьки завжди мають повний льох консервації, пару мішків цукру і борошна, гречку і рис зберігають бутилями. Нікоми не мала цьому пояснення, а ви дали: це на генетичному рівні, це від них не залежить... люблю своїх батьків і вдячна їм що й мене навчили трохи мати запасу ❤
Сім'я моєї мами була розкуркулена.Дід збожеволів і помер.Бабу вислали з села.Залишилося п'ять дівчаток.спогад мами.Сиділа і не розуміла, чому ноги набрякли.Односельчанка ішла повз, пожаліла.Забрала глядіти дітей.Інші сестри хто доглядав по сім'ях дітей, хто худобу...А у діда була кам'яна хата , земля і пияк - батрак.Ніколи не прощу! До речі ,пробачте, не кулаки, а куркулі. Читаю спогади іших і плачу...Скільки горя! А в пам'яті зринає- аони не озлобилися, не зненавиділи.Скільки разів я чула від мвми- ВСІ ЛЮДИ ДОБРІ. Як?
Дякую, Олександре! Щодо боротьби, перемог та рабства Українців. Ніколи. Ми терплячі. Ми землелюби. Шануємо та поважаємо її. Шануємо та поважаємо працю. На мій, суб'єктивний, погляд - як жодна інша нація. Шануємо та поважаємо інших. Але, як кажуть, доброту за слабкість сприймають. Ми терплячі, але коли терпець нам уривається, - тікають усі - історично доведено. Дякую Вам, Олександре, за Вашу працю! Люблю Ваші відео! Надзвичайно цікаво та пізнавально! 🤗❤️🔥🪷
Моя прабабуся Євдокія,з1915 року з Полтавщини,розповідала і в неї трусилися руки і губи(від цих згадок).Говорила,що до голоду ,ми жили дуже багато їх було 5 дітей, тато(прапрадід) був бізнєсмєн(фермер)4 дівчат+мама в кожної були скрині з приданим,повні різними прикрасами, тканинами.Сараї були з волами,кіньми,коровами.Коли прийшли совєти вигребли все,до останньої зернинки.Позривали підлоги.Коли грузили все ,діда Михайла,ледь не розстріляли,бо звісно господар не хотів лодирям віддавати своє,нажите чесною і важкою працею.Дідусь і бабуся з найменшою сестричкою опухли від голоду,а хто вижив влітку їли калачики зі споришу.найстарший син жив десь в місті і дівчат забрав до міста так і вижило 4 дітей.Прабабуся розповідала ці жахи з пересторогою,але їй дуже хотілося щоб в роду всі знали і пам'ятали ці жахіття.В мене син 2015 року,я прививаю любов до країни,до історії і розповідаю ці страшні подробиці життя в нашому роді. Олександру,ваші відео завжди дивимся з особливою цікавістю,дякую за нові знання.Віримо в перемогу нашої Славної України
Мій дідусь вижив в 32-33рр., бо його батьки сховали якимось чудом в якомусь рівчаку кролів, які за літо самі розплодилися. Про ту сховку ніхто не взнав, і завдяки цьому їх родина вижила, хоч і не вся.
Дякую вам за ваші відео. Я бачив прабабусю лише приблизно тиждень і то мені було років 5-6...точно не згадаю. Вона пережила і дві світові війни і голодомори... Про 33й вона казала, що поля ломилися від пшениці і був дуже хороший врожай, але совєьи загрібали все... Щоб вижити люди їли всі можливі корінці, жолуді, мишей. Хтось чи з її чи з сусіднього села дивом сховав від совків свиню в лісі в таємному сховку. Коли було зовсім важко її якось обережно зарізали, розібрали і потрошку так сім'я виживала... Всюди були мерці, матері їли дітей... Страшне було. Вона постійно переживала за їжу, шоб все доїдали до останньої крихти... Навіть попри свій вік вона садила город, все збирала, мала заготовки. Нажаль потім вона померла через кілька місяців... Моїм совкоголивим батькам сектантам, її внуку особливо, тобто моєму батьку, було насрати на ці розповіді якось, він нічого не цінував.. Лише один раз він поїхав щоб якось десь її поховати, забрав ткані килимки і трохи шось корисного та і все... Що з її хатою, вишивкою, стіною з дуже старими фото, городом я навіть не знаю... З батьками давно не спілкуюсь, нажаль не можу згадати навіть ім'я і прізвище прабабусі, живу в іншому кінці країни... Мені так подобалась її вишивка, рушники... Я б так хотів мати хоч один на згадку. Вручну виготовлена тканина, вишита... Але нажаль не маю нічого, а особливо інформації. Лише згадку і ненависть до росіян, за те як вони ламали наші життя поколіннями....
Мої прадіди і прабаби завинули від голоду одна в 33році збожеволіла вона в 31му народила сина і казала що доки в неї були діти од Леніна все було добре а от цей мій дід до речі народився від антихриста Сталіна її арештували і вона десь у Вінниці загинула прадід залишився з пьятю дітьми і зумів зберети четверо одна дочка загинула трое синів пішли згодом на війну де один загинув в 47му прадід одіслав сина як тоді казали на западну. Дід там жив два роки і його навіть хотіли всиновити але він рвався до батька.Повернувся він в порожну хату тато помер і дід не знав навіть де його могила У баби в 47 померли батько і матір а вона і двоє меньших сестер вижили бо ловили скойки на Дністрі . Вона потім до смерті не могла їсти риби душа не приймала
були села , особливо багато на Слобожанщині , де нікого живого не залишалося ... приїжджали спецпереселенці з росії , викопували велику яму на краю села , мертвих закопували в ній , самі вселялися в їх хати
Я досі панічно боюсь, якщо вдома немає запасів крупи, їжі. Бабуся передала мені спогади наших працурів, що зазнали від голодомору. Чудом хоч хтось вижив і дав життя наступним поколінням. А скільки б мало бути родичів, якщо б не це лихо?!
Боже мій милий бережи НАШІХ РІДНЕНЬКИХ ВОЇНІВ НАШОГО ЗОЛОТОГО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Дякую за цю тему.
Просіть у Бога щоб розуму дав українськлму народу бо через те гинуть наша молодь
Божої опіки і захисту для України 🇺🇦
То ти вже напросив розуму у Бога?@@argus-o2nшо б
Бога просите, Юди! А де ви були в 2019 році, коли бидло-73 відавало владу ворогам України?
Знаю все це від мами. Повністю підтримую кожне слово. Дякую за працю. Історію повинні знати наші нащадки. Багатьом людям так засрано мізки московською пропагандою, що їм "какая разніца" навіть до цього часу. Слава ЗСУ.
🕊️🇺🇦🕊️вічна памʼять страченим українцям у страшній геноцидній системі радянського режиму
Я чув багато від старших людей такі історії у нас на Харківщині. Тут такий голод був, що страшно було такі історії слухати, я не кажу вже що відчували ті хто пережив цей страшний голодомор. І про це треба всім пам'ятати. Всім добра та миру!!!
Потрібно записувати ті історії та поширювати, щоб нащадки не забували, що москалі були і є нашими лютими ворогами.
Слава Україні!🇺🇦
Так, голод страшний був. Прабабуся жила поблизу Мерефи, казала, що боялись дітей випускати з двору, бо був випадок канібалізму, мати з іншими дітьми з'їли найменшу дитину.
Так і було. Бабуся розповідала, що зʼїдали усі шкіряні вироби в хаті - ремені, взуття - розмочували у теплій воді і їли...
Дуже цікава і важлива розповідь 👍
Багато слів...
Достатньо було привести перелік керівників НКВС по Україні.
Шось я там ні одного москаліка не бачив...
Мій прапрадід був зажиточним чоловіком, якраз таким на якого окупанти зі сходу казали куркуль. Під час голодомору він викопав ямку для зерна в приміщенні де міг розвернутися віз з конем, те зерно і врятувало тоді сімʼю від голоду. Батьки ще мабуть в 1990х знайшли золотий царський пʼятак чи червонець і обміняли на сережки і обручки. Я шукаючи інше золото знайшов плуг на метровій глибині який прапрадід закопав від комуняк сто років тому.
В мого дідуся теж була така катрага, що кінь з возом легко там розвертались. Але комуняки все розібрали, спалили. А верби, що прадід садив більше 100 років тому ще стоять біля джерела, яке він знайшов та перетворив у струмочок біля своєї садиби.
Я ще з совкового дитинства цікавився у батьків та бабусі, а що моя прабабуся розказувала про ті «славні часи» колективізації. Чомусь мені ніхто нічого не розповідав. З десяток років тому я пригадав це і перепитав у мами. Вона сказала, що вони теж, і без мене, неодноразово задавали це питання моїй прабабусі, але її кожного разу починало трусити і вона тільки плакала, і видно було, що вона просто боялася навіть пригадувати ті часи. Ось така в мене темна картина діяльності клятих московитів в Ізюмі.
Тому я абсолютно впевнений, що маємо зробити все можливе і, за будь яку ціну перемогти немитих, бо коли українці воюють з московитами, то гинуть тисячами, а коли дружать - мільйонами.
Слава Україні! 🇺🇦
Гарно сказано, треба запам'ятати
@@Сова-э4в Так.І правильно.
Влучно сказано ❤
В мене в сімʼї є схожі історії, про які не говорили… тепер я розумію чому 😢
Підтримую кожне слово!
Пане Олександре , мої щирі вітання !!!Дуже дякую за цю розповідь !!Кожен українець повинен знати це і пам'ятати !!!!Вічна пам'ять всім українцям , яких вбили московити !!!
Уклінно дякую вам за безцінну роботу 💙💛
Безмежно вдячна Вам за чесну історію, за глибокі знання та працю з їх поширення. Доземний уклін Вам і кожному Захиснику за подарований день Життя!
Це частково дає відповідь на питання, чому українці так важко долають цей комплекс меншовартості, а особливо покоління яке більшу частину свого життя прожили при совєтах. Покоління сучасне не зможе так швидко подолати цю рабську ментальність, потрібен час.
ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА.
Так, моїй мамі в 1946-1947 роках було 4-5 років і вона досить добре пам'ятає той голодомор. До цього часу для неї головне - щоб вдома була їжа і щоб всі рідні були ситі та мали певний запас їжі.
Уявіть, якої глибини була психологічна травма в крихітної дитини, якщо вона і в 83 роки страшиться голоду.
Та ще зараз, коли серед рашистів знову піднялася ця хвиля ненависті до українців - "І ЧОГО ВИ ЩЕ ЖИВІ?!"
Дякую пану Олександру за його неоціненну працю на ниві просвітництва!
Охорони і допомоги Божої!
Саме так! Моя мама була старша, бабуся носила її в жахливий Голодомор 1932-1933 року. Мама народилася у вересні 1933. На руках у моєї вагітної бабусі страшною голодною смертю помирав мій дядя, трирічний Федорко! В 1946 моїй мамі 12. З голоду мама і бабуся ПУХЛІ , бабуся така знесилена,що не вийшла на роботу . За це ЇЇ СУДЯТЬ Ф ПРИСУДЖУЮТЬ П'ЯТЬ РОКІВ ВИПРАВНИХ РОБІТ! Не відправили на Сибір лише тому,що на момент суду мамі немає 13 років. І покарання бабуся відбуває на місці, в своєму селі... Градизьк . Полтавщина. Косенко Ялисавета Григорівна... І потім пенсія бабусі через судимість була 6руб 50 коп!!! Померла бабуся 1976. Усе життя оплакувала синочка і ховала по кишенях хлібчик і печиво......
Будь ласка, записуйте спогади вашої мами - це сторінки нашої історії🇺🇦
@@nadjakosenko770жах 💔
Вид найбільше здатний до відтворення під час загрози зникнення, тому ми ще досі живі
Олександре, архіви відкриті, не в москві, не заплутуйте людей. Кожен зі своєї сімії має піти в архів і почитати. Мій батько після виходу на пенсію маючи трохи вільного часу і бажання, а до того просто усно встановлючи свій родовід, ясно знайшов дані так як родина, не виїжджала з села і пощастило що церковні книги не згоріли і німці їх не знищили. Так там видно що до 30х років записи від 18 року були українською навіть в радянській україні і кожна родина мала до 5 дітей а після 34 року по одній дві дитині при неповних сім'ях без батька або матері. Це можна знайти в кожному обласному архіві без москви, і от сьогодні ви мали закликати всіх поїхати, піти в архів представника кожної родини і знайти імена своїх рідних яких не стало від тих подій. Досить загальних фраз. Історія це ж наука. Наука точна. З датами. І в архіві все є . І відкрито. Пам'ять вічна полеглим.невинно убієнним
Кожного разу,коли викидаю зіпсовану їжу - відчуваю велику провину, наче страшний злочин. Багато українців і досі мають цю травму
Моя мама, хоч і народилась в 50-х завжди, коли падав хліб, хрестила його і цілувала, так її навчила моя бабуся, яка пережила 2 голодомори. В моєї бабусі, з 12 братів/сестер під час голодомору 32-33, вижило лише 3 дітей.
Моя свекруха покійна, царство Небесне їй 🙏, 1925 року народження, казала, що їй було 7 років і її мама ховала її в льосі, бо дітей крали та їли…. Такий був голод ….
Житомирська область
Я досі , коли викидаю зіпсовану їжу, то прошу пробачення в подумках….
Слава нашим ЗСУ🙏 низький уклін та пошана навіки
Мії батьки свідки 33-го, і говорили що дуже був хороший урожай. Це була нелюдська геноцидна влада
Вітаю з Дніпра 💙💛🫶🫶🫶🫶🫶🫶
Бабуся розказувала, як в 46-47 на Бессарабії у людей забирали зерно, коней, заставляли відмовитись від землі добровільно примусово, дякую що піднімаєте ці питання.
Чому справедливість не повернути і не підняти архіви і відкрити правду про ті часи? Хто це робив - ганьбу, а хто постраждав - реабілітувати.
Будемо мовчати можемо стати знов на теж граблі.
Ви можете написати запит в архів, моя сімʼя так дізналася про розстріл мого прадіда і розкуркулення його батька
@@nastuciia3194 😢😢😢
Реабилитировали всех кого надо и не надо ещё в 91. У вас информация в одну сторону.. в тупик
@@ВАРАВА-ю8тдо чого ви це написали? Моя сімʼя дізналася долю свого пращура, мій дід спочив з розумінням того, що сталося з його батьком. Багато тих хто народився в 30-х так цього і не дізналися. Хоч трохи емпатії в голову і тоді буде менше «тупиков» в голові 😉
@@bogdaniureskul1045 все газеты Украйны печатали в 91. Статья о моем прадеде хранится. Вы газет не читаете. За то в интернете все архивы в полном доступе
СЛАВА УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДУ
Упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх всіх в Україні голодом заморених!
🙏🙏🙏
Рабів?
Подяка шановному пану Олександру за підняття такої теми ,як Голодомор -геноцид українського народу!!!!!!❤ Моя мати ,з Сумської обл, Охтирского района , село Лутище, розповідала про цей час. Як вони з кожаних ременів варили супи. Їх рятувало ліс і річка. Після голодомору , почали організовувати колхози,соломиц загоняти людей туди. А інши шли в міста , щоб працювати на заводах. 😢😢😢 Слава Русі-України і ЗСУ!!!!!!❤❤❤
Мої батьки і дідусі, бабусі,прадіди і прабабки- пережили ці голодомори . Отже розповідей він живих свідків маю багато.Навіть і не знаю якою із історій можна поділитися.Дядько розказував що у сусідньому стояли воєнізовані загони- які займалися вилученням продуктів у селян😢😢😢Я наразі доглядаю кілька могил моїх родичів,що загинули від голодомору
Прошу, записуйте всі ті історії - це важливо знати всім наступним поколінням. Діліться тими історіями з істориками та іншими людьми. Не маємо права забувати.
Слава Україні!🇺🇦
Мій дід пережив маленькою дитиною голод 1945-46 рр. Але ми переможемо. Слава Україні.
Героям Слава!🇺🇦
Слава нації!!! 🇺🇦✌🇺🇦✌🇺🇦
Коли я була у 9 класі,це десь 1995р. помер мій дідусь, ветеран війни, і на його похоронах родичі бабусі розповідали, як у голодомор 1932-1933, поки їх всіх не було дома, іх старенького дідуся викрали з хати і з'їли. Це село Криворізького району. Всі мої бабусі дуже бережно відносилися до кожної крихти хліба. В мене зараз теж якась манія почалась- треба побільше їжи купити, щоб дома були запаси, особливо, як війна почалась.
У нас у всіх така манія-вчені говорять, що у чотирьох покоління буде в генній пам'яті страх голоду. Може, наших дітей чи онуків попустить. Я третє покоління, мої діти теж їжу закуповують, щоб холодильник не був пустий. Не пропустили. А ще війна додала, коли нічого не було в магазинах й вони були зачинені.
Ми вижили тоді, виживемо і переможемо зараз
Велика дяка вам за вашу працю.
Слава Україні!!!
Героям слава!
Навіки слава!
Героям Слава!!!
Дякую Вам. Тема важка, але потрібна. Поки не почуємо всі прізвища ,всіх нелюдів і вбивць і не осудимо їх всіх разом з комуняками, не буде спокою тим, хто загинув від голоду, від репресій, від приниження і виселення з своїх будинків.
Приходили комуняки в хату і розбивали горщик каші з печі, а в хаті 4 дітей. Таких падлюк як були комуністи ще пошукати.
Господи покарай всіх хто причетний до війни, до зла і горя.
Дякуємо вам за тему ! 🙏🇺🇦✌️
Дякую за правду про голодомор! Багато нового почула про повстання!!
Дякую за пам'ять!!!
Вічна пам'ять! Вічна помста!
Слава ЗСУ!!!
❤❤❤❤❤
Героям слава!
Коментар для розповсюдження цього відео в мережі інтернет Дякую за працю
Пане Олександре, дякую за Вашу працю! Із захватом слухаю Вас! Згодна з кожним словом!
Дякую за ваші відео і важливі теми !
Дякую, пане Олександре, за ваші лекції👏
Дякуємо вам за вашу працю для нашої України
Моя бабуся пережила голодомор. Вони жили в селі на Київщині. Розповідала,що врожай був добрий, але все вивозили совєти. Їй вдалося спасти сім'ю тим, що закопала зерно в землю.
Моя мама народилася на Черкащині в 1932 році. Від мами багато чула про її голодне дитинство та голодні післявоєнні студентські роки (1946-47). В неї на все життя залишився страх голоду. Хліб завжди купляла з надлишком, боялась що не вистачить. В домі завжди робила запаси харчів, круп, муки. Для неї, як наслідок пережитого голоду, все життя було головним щоб сім'я та рідні не були голодні.
Дякую Вам пане Олександре! Дякую за правильно розставлені акценти, не суть скільки було заморено голодом українців, а суть у самому факті голодомору створеного московитами для знищення нас як нації!
Слава Україні!
Героям-Захисникам України - Слава!
Вот таку Україну придумав нам лєнін!
сім'я мого дідуся в 33-му вимерла вся, крім дідуся: батьки, брати і сестри попухли від голоду і вмерли, а мій дідусь уже лежав при смерті, коли прийшов його друг і приніс якийсь суп із трави, став приходити кожного дня, приносити хоч якусь їжу, і дідусь вижив тільки дякуючи другу. Бабуся ж була у Самарській області на заробітках - там не було голоду, повернулась у 1936 році на батьківщину і згодом вони одружились. Як розказував дідусь, було дуже багато померлих у селі, хоч сім39ї і були тоді великі, але вимирали цілими родинами. ховати не було кому, тому їздили спеціальні люди і підводою відвозили кудись ( я не допитувалась куди, бо знаю це із маминих розповідей, дідусь помер, коли я була маленька) людей, іноді брали ще живих, казали:" щоб завтра не заїжджати". Голод 47 року був теж нелегким, але моя бабуся якось змогла прогодувати 8-річну мою маму і лежачого після контузії на війні дідуся - міняла на зерно трохи браковані глиняні глечики і миски, які виробляли у нас у селі. А от моя свекруха так все життя і не їла супу і рідкого борщу, казала, що в голодовку наїлася, бо у них була тільки мама і їх троє дітей, і суп з лободи і гілок дерев був їхньою їжею в голодвку 47-го року
Сьогоднішнє відео на The Документаліст описує роботу цих людей, що забирали мертвих і напівмертвих
Дякую, пане Алфьоров за наш захист, і за Вашу безцінну роботу у висвітленні правдивої історії України!
Ремарка: кулаки українською куркулі. Председатєль - голова.
Вибачте за моє занудство)).
Нарешті, подаємо свою історію через те,що ми сильна та незламна нація.
Голодомором нищили 🇺🇦вбивали ✨️ війною знищували,але Бог допомагає нам у цій боротьбі 🫶
ДЯКУЮ ЗА ПРАВДИВІ УРОКИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ,яку постійно перекручувала московія!
👍👍👍💯👍👍👍
Дякуємо , що піднімаєте правдиву історію - молодь має знати правду.
Дякую за вашу працю! Слава Україні! Слава ЗСУ!
Дякую за роз'яснення,таке важливе для кожного українця.
Дякую за вашу невтомну працю 🌻
Дякую вам за вашу невтомну працю!
Знання правди - це найважливіший вислід цієї війни!
Разом до перемоги!
Дякую за відео, моя бабуся також пережила голодомор в 46-47, тепер якщо хтось з внуків погано поїв у неї такий відчай і сльози на очах
Дякую за вашу працю, бережи вас Бог!❤🇺🇦
Дякую Вам за вашу працю і ту правду що доносите наступному поколінню.
Дякую кожному захиснику неньки УКРАЇНИ 🙏🙏🙏❤️💪🇺🇦 АЗОВ 💪
Пропоную всім, хто знає історії Голодомору від очевидців, записувати їх та надсилати Олександру Алфьорову, чи іншим історикам, щоб створювати потужні архіви. Не маємо права забути ці страшні сторінки нашої історії. Наш ворог той самий, що і раніше. Наші потомки повинні це також знати.
Слава Україні!🇺🇦
Раніше цим займався Інститут національної пам'яті під керівництвом В'ятровича. Тепер - хтозна?
Героям слава!
@@Сова-э4в тЕПЕР ТАМ-ІНШИЙ,"ЇвьрєїцкАВА паходження",як сказав один "служка" народА(рюцкАВА).
@@Сова-э4вінститут досі діє, а ще цим фахово займається Музей Голодомору. Поцікавтесь
@@Сова-э4в Важливо, щоб спогади збереглися, а час не стоїть на місці.
В мене прабабуся боялася про це навіть згадувати....інколи казала коли не хотіли їсти "не їли ви млинців з лободи"
Спасибо Вам Александр за интересную лекцию по истории.
Шановний пане Олександре, дякую за історичне просвітництво, за захист України!
Слава Україні!🇺🇦
Героям слава!
Слава Збройним Силам України!
Вітаю шановний Олександр. Дякую за освітлення нашої історії.
Тему голодомору вперше почула від прабабці Мар'ї. Яка бачила, коли прийшли радянські ледачі голодранці та пияки (так називали в той час батьки моєї прабабусі). Вони зруйнували церкву, вивезли дзвони, ікони та церковні приладдя. Також відібрали землі, будинки, свійську тварину, одяг та родичів. Сім'ю прабабусі називали кулаками, бо вони були працьовиті.
Прабабушку врятувало від вивезення, її парубок, який підтримував новий режим. За що, її батько поклав прокляття на неї. Я вдячна їй, що не дивлячись на всі подальші події. Вона змогла передати вихованість, порядність та гідність своїм нащадкам. Розумію, що найбільший вплив був саме на правнуків, які мали більшої свободи до інформації та історії
Маємо не допустити цей злочин знову! Слава Україні! Слава Героям! Разом по перемоги!
Вподобайка та коментар в підтримку каналу💛💙🇺🇦
Дякуємо Олександре! Батьки мого чоловіка пережили голодомор і у них залишилося на все життя страх, щоб не залишитися без їжі. Коли їм вже було за 80 років, продавали корову, бо не в змозі були її самостійно утримувати, то вони плакали! У 80 років! Бо позбувалися корову! Яка не дала вмерти родині в голодні роки!
Історія голодоморів дуже важлива для країни в цілому та має відлуння для кожної родини.
П Олександр Ваша бабуся пережила 46-47,а мої разом із дітьми 32-33 .Це було в центрі України.На щастя вижили і до кінця життя пам'ятали. Нам -дітям розповідали десь після 1970р .Бабуся завжди Казала. -голодовка--голод-,але не голодомор.Здогадайтеся чому?
ПЄррькЄнЕ,а твої рюцкєї казали:"їмєлє мєста нєкатариї труднасьцє сь прадавольствєємь".Здогадайся:чому.
Моя бабуся теж казала голодовка 😢
Моя теж казала - голодовка.
Мої дідусь і бабуся на Вінничині пережили 32-33. Розповідали, що єдиним способом вижити було піти в колгоспи і школи, де за трудодні давали жмені зерна, а дітям варили в школі кашу з молока і ще чогось (молоко відразу пили, а ще щось додому брали, щоб меншим дати і самим повечеряти). По хатам совєти ходили і все вигрібали: залізними прутами все штрикали і забирали будь-яку їжу.
Дякую за ваші змістовні та аналітичні випуски, завжди цікаво вас слухати. Дякую за чин і службу. Слава Україні!
Пане Олександре! У моїй родині спогади про голодомор дуже страшні- одну із моїх родичок просто з'їли! А мама все життя боялась голоду і тому завжди робила запаси продуктів! Я останні два роки теж переживаю за це!
Щиро дякую за Вашу працю.
Слава Силам Оборони України!
Слава Героям України🕯
❤Дякую,пане Олександре!Мама моя дивом вижила в Голодомор,мама моя була сиротою..мати померла зовсим молодою, дида,батька,хлиборобив на Полтавщини ,розкулачили,знищили в таборах сталинських,рятували мою матусю Наталочку та сестричку малу Катрусю бабуси,титоньки...родичи з Зинькову,з Луганську,з Харкову...Мама залишила спогади...дуже страшне😢...читаю моим дитям,онукам...вже другии день згадую мамочку нашу...молюсь,плачу😢😢😢
Олександр, дякую за
чесну історичну інформацію
Комуністи багато років
скривали факт голодомору,думали що
старші люди вимруть,а
народженні 40,50,60 років не знають про це...
В сім'ї моєї мами померли 10 чоловік із них 6 дітей
Мама постійно про голод
розповідала,але застерігала...
Дуже дякую! Важко. Мені лише 60, і я з західної частини. Наслухався багато, від батька і від дідуся, царство їм Небесне. Слава Україні! Смерть ворогам усіх мастей!
Пане Олександре, щиро дякую Вам за ролик про причини голодомору. Багато людей цього не знає. Я в школі вчила про факт голодомору, після здобуття Україною незалежності, по зошитах, під диктовку вчительки. Але навіть вона (радикальна для свого часу) не відкривала, для чого то все робилося. Дякую вам, відко переслала родичам ;)
Дякую, пане Олександе, за Вашу велику роботу. 🙌🏼♥️Дивлюся Ваші відео з великим захопленням, такого в школі нам не розповідали😡
В Дніпрі моя вулиця називалась Косіора 🤬. Нарешті змінили назву на Петра Калнишевського ❤
Олександре, вдячність Вам❤
Розповідь просвітницька і
повчальна. Бабуся пережила
усі три голодомори, вирости
ла чотирьох дітей, втратила
(розстрілялиу 20-х роках)
чоловіка, багато страждала,
але самотужки заробила
статки на будинок, госпо
дарство. Але життя навчило
її мовчати, на початку війни
допомогала рятуватися
сім"ям євреїв - сусідів і
біженців, бо проживала біля
залізниці. Про це теж мов
чала, а коли ставалося, що
ми, дітлахи, раптово чули
"дорослі розмови", хвилюва
лася і навчала нас, що треба
бцти обережними, николи не
згадувати при чужинцях, бо
буде біда. В ті часи насправ
ді було важко, за наявність
швейної машинки був штраф
за підозрою у "часному заро
бітку", який облагався нало
гом, суворо слідкували за
кількіст" ю курчат чи кіз.
Коли тітка шила нам з сест
рою платтячка, ми мали на
дворі чатувати чи не йде
"квартальний", тобто міліціо
нер. Одразу був би штраф,
тому ми збирали усі ниточки
і ховали машинку далеко під
кровать, накривали ковд
рою, смішно згадати тих
"партизанів" тепер, а у ті
часи все було не смішно.'
Під час горбачовської
"відлиги" у багатьох людей
прокинувся дух свободи,
але мій тато сумно сказав -
"таке вже було колись".
Оцінити і порівняти часи
насправді може той, хто
бачив і чув від очевидців.
Тож дивлячись на тепе
рішні Україну і рашку, можу
порівняти, хто чого досягнув
за час мого життя. Не можна
ніколи мати якісь стосунки з тим народом, якщо тобі
дороги життя і воля.
Київ
❤ Дякую за вашу працю!
Дякую Вам за правду! Моя бабуся 1913р.н. в часи голодомору двох дівчаток поховала, одна моя мама залишилася, бо народилася у 1937 р. Бабуся завжди запасалася продуктами, тканинами, щоб було що поїсти і на що обміняти їжу... Отакий страшний генетичний досвід нашої родини. Думаю, ми такі не одні!
Мої батьки 1944 і 1948 років народження, вони звісно не пом'ятають особисто, але мої бабусі не хотіли на цю тему говорити.
Я би сказала, що боялись! Навіть в кінці 90х.
І теж генетично передалася травма стосовно "ЧИ НЕ ГОЛОДНІ ДІТИ І ОНУКИ😢😢"
Я зі Львівщини. Колись мій дідусь, коли готував їжу для свиней, зачерпувавй долонею кашу для свині, показував нам, дітям, зі словами :" Навіть ось такого ми не мали у 46-47 роках. Натини (лободи) і кропиви ніде в селі не було"
Слава і подяка нашим золотим Захисникам 🧡💙❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤ Подяка шановному Олександру Алфьороіу 🧡💙❤❤❤
Ти тримайся тримайся брат
Пам'ятай що ти солдат
Страх накриє наших ворогів
Ти нащадок козаків
Душу богові
Мужність нам
Слава нації
Смерть ворогам
Пане Олександре, дуже дякую Вам за Вашу працю, мені здається на даний час це так само важливо, як і боротьба наших воїнів на полі бою ✊ 🇺🇦❤️
Схвальний коментар на підтримку цього каналу та щира подяка за гарну роботу. Всіляких успіхів та творчої наснаги автору.
Коментар для розвитку цікавого і пізнавального каналу ❤!
Дуже важливо знати нам і пам'ятати злочини рашистів, зокрема про голодомор .
Подяка вам пане Олександре за важливу працю .
Мій дідусь Яків врятував життя маленької дівчинці! Її мати везла на санках аж із Донбасу! Мати померла в полі, дитина сиділа на санках коло мертвої мами!! Дитина жила в голодній сім'ї аж до весни! Потім в сусідньому селі зробили патронат для всіх сиріт !
Дякую за відео! Корисно та пізнавально!
Мої батьки завжди мають повний льох консервації, пару мішків цукру і борошна, гречку і рис зберігають бутилями. Нікоми не мала цьому пояснення, а ви дали: це на генетичному рівні, це від них не залежить... люблю своїх батьків і вдячна їм що й мене навчили трохи мати запасу ❤
Сім'я моєї мами була розкуркулена.Дід збожеволів і помер.Бабу вислали з села.Залишилося п'ять дівчаток.спогад мами.Сиділа і не розуміла, чому ноги набрякли.Односельчанка ішла повз, пожаліла.Забрала глядіти дітей.Інші сестри хто доглядав по сім'ях дітей, хто худобу...А у діда була кам'яна хата , земля і пияк - батрак.Ніколи не прощу! До речі ,пробачте, не кулаки, а куркулі.
Читаю спогади іших і плачу...Скільки горя! А в пам'яті зринає- аони не озлобилися, не зненавиділи.Скільки разів я чула від мвми- ВСІ ЛЮДИ ДОБРІ. Як?
Дякую, Олександре! Щодо боротьби, перемог та рабства Українців. Ніколи. Ми терплячі. Ми землелюби. Шануємо та поважаємо її. Шануємо та поважаємо працю. На мій, суб'єктивний, погляд - як жодна інша нація. Шануємо та поважаємо інших. Але, як кажуть, доброту за слабкість сприймають. Ми терплячі, але коли терпець нам уривається, - тікають усі - історично доведено.
Дякую Вам, Олександре, за Вашу працю! Люблю Ваші відео! Надзвичайно цікаво та пізнавально! 🤗❤️🔥🪷
Моя мати пережила голод 1946-1947 р.
З її розповіді жах, що тоді відбувалось і з тих пір вона дуже бережливо відносилась до харчів.
Царство небесне померлим українцям від голоду.😢😢😢.
Дякую,що розказуєте історію,хоч страшну, але правдиву України.
Моя прабабуся Євдокія,з1915 року з Полтавщини,розповідала і в неї трусилися руки і губи(від цих згадок).Говорила,що до голоду ,ми жили дуже багато їх було 5 дітей, тато(прапрадід) був бізнєсмєн(фермер)4 дівчат+мама в кожної були скрині з приданим,повні різними прикрасами, тканинами.Сараї були з волами,кіньми,коровами.Коли прийшли совєти вигребли все,до останньої зернинки.Позривали підлоги.Коли грузили все ,діда Михайла,ледь не розстріляли,бо звісно господар не хотів лодирям віддавати своє,нажите чесною і важкою працею.Дідусь і бабуся з найменшою сестричкою опухли від голоду,а хто вижив влітку їли калачики зі споришу.найстарший син жив десь в місті і дівчат забрав до міста так і вижило 4 дітей.Прабабуся розповідала ці жахи з пересторогою,але їй дуже хотілося щоб в роду всі знали і пам'ятали ці жахіття.В мене син 2015 року,я прививаю любов до країни,до історії і розповідаю ці страшні подробиці життя в нашому роді. Олександру,ваші відео завжди дивимся з особливою цікавістю,дякую за нові знання.Віримо в перемогу нашої Славної України
Мій дідусь вижив в 32-33рр., бо його батьки сховали якимось чудом в якомусь рівчаку кролів, які за літо самі розплодилися. Про ту сховку ніхто не взнав, і завдяки цьому їх родина вижила, хоч і не вся.
Дуже цікаво. Дякую!
З нетерпінням чекаю на наступне відео.
Всього Вам найкращого!
Дякую вам за ваші відео. Я бачив прабабусю лише приблизно тиждень і то мені було років 5-6...точно не згадаю. Вона пережила і дві світові війни і голодомори... Про 33й вона казала, що поля ломилися від пшениці і був дуже хороший врожай, але совєьи загрібали все... Щоб вижити люди їли всі можливі корінці, жолуді, мишей. Хтось чи з її чи з сусіднього села дивом сховав від совків свиню в лісі в таємному сховку. Коли було зовсім важко її якось обережно зарізали, розібрали і потрошку так сім'я виживала... Всюди були мерці, матері їли дітей... Страшне було. Вона постійно переживала за їжу, шоб все доїдали до останньої крихти... Навіть попри свій вік вона садила город, все збирала, мала заготовки. Нажаль потім вона померла через кілька місяців... Моїм совкоголивим батькам сектантам, її внуку особливо, тобто моєму батьку, було насрати на ці розповіді якось, він нічого не цінував.. Лише один раз він поїхав щоб якось десь її поховати, забрав ткані килимки і трохи шось корисного та і все... Що з її хатою, вишивкою, стіною з дуже старими фото, городом я навіть не знаю... З батьками давно не спілкуюсь, нажаль не можу згадати навіть ім'я і прізвище прабабусі, живу в іншому кінці країни... Мені так подобалась її вишивка, рушники... Я б так хотів мати хоч один на згадку. Вручну виготовлена тканина, вишита... Але нажаль не маю нічого, а особливо інформації. Лише згадку і ненависть до росіян, за те як вони ламали наші життя поколіннями....
Мої прадіди і прабаби завинули від голоду одна в 33році збожеволіла вона в 31му народила сина і казала що доки в неї були діти од Леніна все було добре а от цей мій дід до речі народився від антихриста Сталіна її арештували і вона десь у Вінниці загинула прадід залишився з пьятю дітьми і зумів зберети четверо одна дочка загинула трое синів пішли згодом на війну де один загинув в 47му прадід одіслав сина як тоді казали на западну. Дід там жив два роки і його навіть хотіли всиновити але він рвався до батька.Повернувся він в порожну хату тато помер і дід не знав навіть де його могила У баби в 47 померли батько і матір а вона і двоє меньших сестер вижили бо ловили скойки на Дністрі . Вона потім до смерті не могла їсти риби душа не приймала
Дякую і Слава Україні !!! Слава ЗСУ!!! Смерть ворогам!!!
були села , особливо багато на Слобожанщині , де нікого живого не залишалося ... приїжджали спецпереселенці з росії , викопували велику яму на краю села , мертвих закопували в ній , самі вселялися в їх хати
Я досі панічно боюсь, якщо вдома немає запасів крупи, їжі. Бабуся передала мені спогади наших працурів, що зазнали від голодомору. Чудом хоч хтось вижив і дав життя наступним поколінням. А скільки б мало бути родичів, якщо б не це лихо?!
Подака Вам❤❤❤