Лисичка-сестричка і сірий вовк Казка для дітей

Казочка про хитру лисичку і сірого вовка.
Жили собі дід і баба. Дід каже бабі:
- Ти, бабо, печи пироги, а я запряжу сани і поїду по рибу.
Наловив риби і везе додому повні сани. От їде він і бачить: лисичка скрутилася калачиком і лежить на дорозі. Дід зліз із саней, підійшов до лисички, а вона не ворухнеться, лежить собі як мертва.
- От буде подарунок дружині! - сказав дід, узяв лисичку і поклав на сани, а сам пішов попереду.
А лисичка вибрала слушну хвилину і стала викидати потихеньку із саней усе по рибинці та по рибинці, все по рибинці та по рибинці. Повикидала всю рибу і сама втекла.
- Ну, стара, - каже дід, - який комір привіз я тобі на шубу!
- Де?
- Там на санях - і риба, і комір.
Підійшла баба до саней: ні коміра, ні риби - почала лаяти чоловіка:
- Ах ти, такий-сякий! Ти ще надумав мене дурити!
Тут дід зметикував, що лисичка була не мертва. Погорював, погорював, та нічого вже не зробиш.
А лисичка зібрала всю розкидану рибу в купку, сіла на дорозі і ласує.
Підійшов до неї сірий вовк:
- Здрастуй, сестричко!
- Здрастуй, братику!
- Дай мені рибки!
- Налови сам і їж.
- Я не вмію.
- Ет, я ж наловила! Ти, братику, йди на річку, опусти хвоста в ополонку, сиди і примовляй: «Ловись, рибко, велика й маленька! Ловись, рибко, велика й маленька! Ловись, рибко, велика й маленька!». Рибка тобі сама на хвіст начіпляється. Та дивись сиди довго, бо не наловиш.
Вовк і пішов на річку, опустив хвоста в ополонку і почав примовляти:
- Ловись, рибко, велика й маленька! Ловись, рибко, велика й маленька!
Слідом за ним і лисиця заявилася; ходить коло вовка і примовляє:
- Яснійте, яснійте, в небі зорі! Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
- Що ти, лисичко-сестричко, кажеш?
- То я тобі допомагаю.
А сама хитруха знай торочить:
- Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
Довго-довго сидів вовк біля ополонки, цілу ніч не сходив з місця, хвіст його і приморозило. Спробував було підвестися - де там!
«Ач, скільки риби наловилось - і не витягнеш!» - думає він.
Дивиться, а жінки йдуть по воду і кричать, побачивши сірого:
- Вовк, вовк! Бийте його, бийте його!
Прибігли і почали товкти вовка - хто коромислом, хто відром, хто чим попало. Вовк стрибав, стрибав, відірвав собі хвоста і кинувся навтьоки не озираючись.
«Гаразд, - думає, - я тобі помщуся, сестричко!»
Тим часом, поки вовкові боки м’яли, лисичці-сестричці закортіло спробувати, чи не вдасться ще що-небудь украсти. Залізла в одну хату, де жінки пекли млинці, та втрапила головою в діжку з тістом, обмурзалась і біжить. А вовк їй назустріч:
- Отак ти учиш? Мене всього потовкли!
- Ой, вовчику-братику! - каже лисичка-сестричка, - у тебе хоч кров виступила, а в мене - мозок, мене болючіше прибили, я насилу шкандибаю.
- І те правда, - каже вовк, - де тобі, сестричко, йди, сідай на мене, я тебе довезу.
Лисичка сіла йому на спину, він її й повіз.
От лисичка-сестричка сидить і тихенько наспівує:
- Битий небитого везе, битий небитого везе!
- Що ти, сестричко, кажеш?
- Я, братику, кажу: «Битий битого везе».
- Так, сестричко, так!
Ось так лисичка обхитрила вовка.