Культура у війні: боротьба з німотою, сміх над ворогом, любов до своїх. Памʼяті Олександра Ройтбурда
Вставка
- Опубліковано 21 січ 2023
- Розмова українських філософів Володимира Єрмоленко та Вахтанґа Кебуладзе про культуру у війні. Як культура може подолати німоту, спричинену болем війни? Чи може мистецтво бути пророчим? Як знайти рівновагу між розумом та емоцією? Чому важливий сміх під час війни?
Розмова відбувалася в Одеському художньому музеї; ми присвячуємо її пам'яті геніального українського художника Олександра Ройтбурда. Розмова відбувається навколо трьох картин Ройтбурда: "Давид з головою Голіафа", "Пророк, що сидить" та "Подорожні"
Підтримати нас можна тут:
щомісячно:
patreon.com/kultpodcast
разово:
картка: 5457 0822 9092 9368
paypal: ukraine.resisting@gmail.com
Усі донати йдуть на закупівлю автівок та інших корисних речей для ЗСУ
Зміст
01:38 - Чому Одеський художній музей? Пам’ять про Олександра Ройтбурда
05:20 - Для чого потрібна мистецька провокація?
08:01 - Давід і Голіаф: центральний образ для нас сьогодні. Як можна перетворити силу на слабкість, а слабкість - на силу?
13:04 - “Коли сила перетворюється на насильство, вона сама себе зраджує”. Чим сила відрізняється від насильства. Чому насильство - це безсилля?
17:12 - Образ відсіченої голови. Голіаф, Олоферн, Орфей. Як українці позбавляють перетворюють Росію на вершника без голови
19:43 - Чому російська культура ненавидить розум?
21:35 - Чи потрібен мистецтву розум? Чим близькі мистецтво і мислення?
24:60 - Чому справжнє мислення - це одвічні питання, а не готові відповіді? Що ріднить філософію та психотерапію?
25:53 - Про баланс раціонального та ірраціонального. Про мистецтво, яке не боїться бути розумним
28:00 - Чи можуть митці чи філософи бути пророками?
31:30 - Два типи ставлення до майбутнього: “Цар Едип” Софокла, “Макбет” Шекспіра. Пророцтво як гарантія майбутнього і пророцтво як попередження.
33:54 - Як одні помилки в історії були (невдалими) спробами виправити інші помилки в історії
37:13 - Чи могли ми передбачити російське вторгнення в Україну?
40:00 - Як війна несе німоту. Художники без картин, філософи без думок, письменники без слів
43:35 - “Слово під час війни - це водночас обовʼязок, і святотатство”. Боротьба проти німоти
45:55 - Українська народна культура: зустріч болю та ніжності
47:44 - Чи бракує українській культурі легкості?
49:24 - “Чого найбільше боїться русня?”
50:35 - Про глибокі коріння української культури
53:00 - Що таке культурна традиція?
#культура #мистецтво #війна #Ройтбурд #культподкаст #Одеса #Одеський художній музей #росія #агресія #русня #українська культура #подкаст українською #ютуб українською
Бесіда, як сеанс у психотерапевта. Саме те, що зараз дуже потрібно. Бо ця війна, ці трагедії, які ми переживаємо неможливо ні прийняти, ні пережити.
дякую, неймовірно люблю ваш тандем!!
ваш подкаст - найцікавіша знахідка за останній час. дякую вам!
Дякую за відверту, дружню, цікаву бесіду-діалог. Занурює, захоплює.
Дякую.👍
Дуже дякую за розмову. Вислів: «Будь яке слово під час війни це одночасно святотатство і обовʼязок», - просто лікує мою душу і ніби пояснює мої певні внутрішні конфлікти, які блокують, як творчий процес так і прояви життя в мені. Дякую 🙏
Мудаки блокують ваш творчій процес, які проживають тимчасово в Україні і виключають світло. Самі вони не мерзнуть і їх творчий процес в Іспанії, Італії, Португалії , Нью-Йорку ніхто не блокує. Маю надію вони в Туреччині також вже назагорались і з новими силами приготують наступ на Крим.. не змерзнуть там.
Дякую вам за бесіду.
Боже, нарешті відеоподкаст! Круть.
Дякую.
Готова слухати вас безкінечно! Обожнюю, коли відповіді на одні запитання породжують інші!
дякуємо!
Не вистачає Ройтбурда зараз 💔
Дякую вам за цю неймовірно цікаву розмову ❤️
яка крута робота! аплодуємо
Неймовірно цікава розмова. Тут в контексті морального права митця зображати страждання можна було згадати "Цвіт яблуні" Коцюбинського.
Дякую!
Дякую за цікаву бесіду. При всій повазі до шанованого панства, вважаю тезу з пророцтвом недодуманою, слабкою, бо пророк це ж не віщун і прокачаний історик, це як на мене більше про самопожертвену (ідучи на все за переконання) віру у те, яким є майбутнє. Тому Тарас Григорович - пророк, а пан Вахтанґ - крутезгий філософ і трохи віщун, але не пророк. Чомусь ця дружня бесіда двох прекрасних філософів зацепила надлишковою компліментарністю і референсами на власні кухонні розмови
Дякую за діалог!
Cool
Дякую за вашу роботу, за відео однозначно лайк!
❤
Цікаво, все ж таки, більше дізнатись про картину "Подорожні"
Не зовсім згодна, що хороший психотерапевт не вирішує проблеми людини, а тільки навчає з ними жити. Зі свого досвіду, як професійного так і особистого, можу сказати, що хороший психотерапевт скоріше, допомагає навчитись вирішувати проблеми, а потім допомагає навчитись жити з тими проблемами, які неможливо вирішити. Наголошу на слові "допомагає", бо так робить саме хороший психотерапевт. Він не навчає і не вирішує. Він допомагає людині самій це вміти
дякуємо за Ваші думки!
Важко стримати гнів, коли навіть зараз, зокрема на Січеславщині, будуються храми московитської архітектури. Особливо прикро ще і через те, в якому стані перебувають наші сакральні будівлі козацького, українського бароко, унікальні споруди українського архітектурного модерну... чим займаються відповідні культурні органи, скільки можна ще цих цибуль і шатрів довкола терпіти?
На мою думку набагато більше небезпеку становлять не конфесії церков, а їх архітектурний стиль, так як в храм ходить не такий великий відсоток, проте на будівлі мимоволі звертаєш уваги. Шкода, що навіть наше недоміністерство культури не розрізняє або не хоче розрізняти українську сакральну архітектуру від російської, яскравий приклад той потворний скит не менш потворної святогірської лаври. До речі, розглядаючи карту пошкоджених релігійних установ, помітив, що більшість з них мали московитський стиль архітектури, які мали великий вплив на колективне несвідоме. Зважаючи на те, що за інших часів ці споруди й далі пропагували б "російський світ" - можу сказати, що нещастя допомогло.
Ше не слухала, але в передчутті
дякую. сьогодні прожив день не марно. дізнався про ще одногохудожника України.
Однією з умов перемоги - це як найраніше зробити семантично-культурну революцію в колективному несвідомому людей, визначитися з дефініціями, особливо поки що російськомовного контингенту: Русь - русин - русский (укр. руський), Беларусь - беларусин - беларусский, Россия - россиянин ( если этнос - московит) - российский язык. Без цього з нас легко можна робити націю шизофреників, як це робиться зараз, вбиваючи в голови такі слова як "pycня", автору якого Путін має дати героя РФ, замість хоча б "pocня", тим самим паплюжуючи наше коріння і закладаючи небезпеку на майбутнє.
Задля того, щоб запобігти плутанині західного світу з назвою Русь - треба активно розповсюдживати не транслітераційний варіант "Rus", а її переклад "Ruthenia", для початку твердо імплементувати це в нашому суспільстві.
Не розумію, чому ми перекладаємо наші імена, а не пишемо "Мыкыта Тымощук", наприклад.
Мій особистий біль - це транслітерація літери "Г", так як ми користуємось кирилицею, вважаю неправильним транслітерувати її у вигляді "Н", як це є в латинських західнослов'янських абетках, яка є німецького формату, адже загальна мова транслітерації є англійська, в якій звук "г" мав би бути транслітерований за прикладом к(k) - х(kh), отже ґ(g) - г(gh), що ліквідує фонетичну плутанину, та підкреслить кириличну особливість.
Диалог настолько самодостаточен, что любое дополнение из тв-форшлагов -- лишнее.
очень мешает музыкальное сопровождение.