"До українців!" Теодор КУКУРУЗА
Вставка
- Опубліковано 26 вер 2024
- 26 травня 2022 року пішов з життя поет, композитор і співак Теодор КУКУРУЗА. Йому було 65. Жив і творив у Золочеві Львівської області. Він не був розкрученим виконавцем, і його пісні рідко можна було почути в ефірі навіть державних каналів. На комерційних такі - неформат.
Переважно співав він власні твори, але були в нього пісні на слова Дмитра Павличка, Тараса Шевченка, Віктора Баранова та інших. Він один із небагатьох, хто виконував під акомпанемент молитву «Отче Наш», мелодію до якої написав сам. І звучала вона чи то як естрадний, чи як бардівський твір. Але головним його принципом була українська пісня. Багато з них на духовну тематику, багато на патріотичну, є твори присвячені емігрантам. І в нього була своя манера виконання.
Років із 15 тому він передав мені кілька своїх дисків, щоби його пісні чула ширша аудиторія. Але з цим все було складно. Попри порівняно нешироку популярність в Україні, а саме в музичних ефірах, Теодор КУКУРУЗА усе ж мав свою аудиторію, а деякі його пісні були загальновідомими. І для цього не потрібно було великих сцен. Більшість сайтів відзначають «День народження у тебе». Я би відзначив його пісню «До українців!» на слова Віктора БАРАНОВА. Музику, ймовірно, написав Теодор КУКУРУЗА, хоча джерел, які би це підтверджували, небагато. Саме у ній - основні акценти нашого буття й відповіді на які дає сьогодення.
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, перестали гордитись, що ми українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми в Україні-таки - український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш - у пісні, а не у барилах вина.
І що щедрість - у серці, а не в магазинних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край - територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: «Говори!»
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, чи списати усе набуттям,
Котре нашу свідомість змогло так узяти на Бога,
Що солодшим од меду нам видався час забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як?
Чи в моголах і вмерти судилось нам ще од Тараса?
Чи в могили судилось забрати нам наш переляк,
Що знітив нашу гідність до рівня вторинної раси?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Добре знаю, що й вам вони теж - не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.
І тоді в мені ниє осколок крамоли тупий,
Мене думка одна обсідає і душить на славу:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
І хіба не зотліє дотла українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо прихилить до наших могил,
Як не зраджена нами, зневажена нами Вкраїна?!
Ця пісня вже була в інтернеті, але з цього концерту - ні.
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, чи списати усе набуттям,
Котре нашу свідомість змогло так узяти на Бога,
Що солодшим од меду нам видався час забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як?
Чи в моголах і вмерти судилось нам ще од Тараса?
Чи в могили судилось забрати нам наш переляк,
Що знітив нашу гідність до рівня вторинної раси?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Добре знаю, що й вам вони теж - не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.
І тоді в мені ниє осколок крамоли тупий,
Мене думка одна обсідає і душить на славу:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
І хіба не зотліє дотла українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо прихилить до наших могил,
Як не зраджена нами, зневажена нами Вкраїна?!
Боже Просвіти Нас!!!! Помилуй нас грішних! Поможи нам!...
а ця пісня, таки, звучала на національному радіо вдев'яностих, і немало, і, здається, не лише у його виконанні
Гарна рісня
Пісня.
Високі слова Віктора Баранова і виконавця пісні Теодора Кукурудзи! Надзвичайно актуальні на сьогодні. Дякую Вам, пане Андрію, і підписуюсь на канал.
Дякую! Дуже приємно!!!
Яка ця пісня має велике значення зараз у 2023році. А тоді ніхто цього не розумів, усі були сліпі і глухі.
Не всі!
І зараз не всі прозріли, на жаль...@@ТетянаЛеут
❤❤❤
Світла пам'ять Маестро! Дуже сильна річ!
Зараз,після вбивства Ірини Фаріон,знов хотілось почути цю пісню чудового автора і виконавця.
Чому так?
Як?
"Неначе суки з кобелями жиди злигались з москалями і тічка та здавна й по нині,гаса по нашій Україні." Т.Г. Шевченко.