З приводу арки я читала цікаву інформацію. Вона зроблена з дуже складного і коштовного металу. Раніше були якісь схеми щоб списати як металобрухт, а потім продати. Дякую ВАМ за інформаційні ранки. Пані Ірина дуже добре влилася в проект. Олександру респект. Катерина трошки не вистачає)
Дякую за етер. Чудовий сюжет про те, як люди повертаються з окупованих територій, дуже добре, що їх так гарно зустрічають, що люди відчувають безпеку і турботу 😊
Ми з Марією сидимо увечері в неї на кухні. Губи Марії ніби попечені, очі її припухлі. Я п’ю біле сухе, Марія п’є чай без цукру. Говорить: «Війна, звичайно, неабияка сука». І це, в принципі, все, що Марія говорить уголос. Живіт її обіймає змією широкий пояс. Я знаю Марію тисячі років, вона не живе за штампами - взяла і завагітніла вже під час повномасштабної. І я запитую в неї: «Маріє, а тобі взагалі не страшно? Світ кожного дня інакший, ніж учорашній. Душі, як скло, побиті, ніяк не загоюються. Хіба ти не бачиш, що тут насправді коїться? Смерть непривітна, але до біса тепер гостинна. Хіба такого світу ти бажаєш своїй дитині? Хіба ти не бачиш, скільки навколо болю? Маріє, ти ж ніби розумна жінка, що із тобою?». Марія дмухає в чашку, зітхає: «Оце ти гониш. Давай припинимо цю розмову, краще підемо гуляти босоніж. Будемо дивитися вгору, змагатися хто скільки нарахує зірок. Хай люди подумають, ніби я - їхній пророк. Хай шукають розраду чи лють, я говоритиму їм про спасіння. До пророків бо ж люди ідуть при кожному потрясінні. Я не відновлю їхні втрати, не поверну їм життя. Але раптом цей світ зможе порятувати саме моє дитя? Раптом під серцем у мене зараз - чиясь надія, і я ходжу при ній на заздрість нещастям і лиходіям. І цей порятунок як човен, якого не стримати жодною мірою. Зрештою, історія не вчить нас нічому, крім віри. Зрештою, народити чи народитися - що складніше?» Марія дивиться у вікно, небо за ним світлішає. Марія красива - красою божевільною, майже дикою. Живіт її ніби планета - рухається, живе, дихає. Тетяна Власова
Єдиний спосіб, яким можна примусити високопримативний тип економити електроенергію, так це значне підвищення ціни, за спожите понаднормове використання. До ротожопів слова і заклики ніколи не доходять.
Дякую, частіше дивлюся Вас у запису, на заході Європи, в м Брага.
З приводу арки я читала цікаву інформацію. Вона зроблена з дуже складного і коштовного металу. Раніше були якісь схеми щоб списати як металобрухт, а потім продати.
Дякую ВАМ за інформаційні ранки. Пані Ірина дуже добре влилася в проект. Олександру респект. Катерина трошки не вистачає)
Дякую за вашу щоденну роботу та ранковий заряд ненависті до орків!
Дякую за етер. Чудовий сюжет про те, як люди повертаються з окупованих територій, дуже добре, що їх так гарно зустрічають, що люди відчувають безпеку і турботу 😊
Дуже дякую за сюжет, як наші люди повертаються з тимчасово окупованої території !
Ми з Марією сидимо увечері в неї на кухні.
Губи Марії ніби попечені, очі її припухлі.
Я п’ю біле сухе, Марія п’є чай без цукру.
Говорить: «Війна, звичайно, неабияка сука».
І це, в принципі, все, що Марія говорить уголос.
Живіт її обіймає змією широкий пояс.
Я знаю Марію тисячі років, вона не живе за штампами -
взяла і завагітніла вже під час повномасштабної.
І я запитую в неї: «Маріє, а тобі взагалі не страшно?
Світ кожного дня інакший, ніж учорашній.
Душі, як скло, побиті, ніяк не загоюються.
Хіба ти не бачиш, що тут насправді коїться?
Смерть непривітна, але до біса тепер гостинна.
Хіба такого світу ти бажаєш своїй дитині?
Хіба ти не бачиш, скільки навколо болю?
Маріє, ти ж ніби розумна жінка, що із тобою?».
Марія дмухає в чашку, зітхає: «Оце ти гониш.
Давай припинимо цю розмову, краще підемо гуляти босоніж.
Будемо дивитися вгору, змагатися хто скільки нарахує зірок.
Хай люди подумають, ніби я - їхній пророк.
Хай шукають розраду чи лють, я говоритиму їм про спасіння.
До пророків бо ж люди ідуть при кожному потрясінні.
Я не відновлю їхні втрати, не поверну їм життя.
Але раптом цей світ зможе порятувати саме моє дитя?
Раптом під серцем у мене зараз - чиясь надія,
і я ходжу при ній на заздрість нещастям і лиходіям.
І цей порятунок як човен, якого не стримати жодною мірою.
Зрештою, історія не вчить нас нічому, крім віри.
Зрештою, народити чи народитися - що складніше?»
Марія дивиться у вікно, небо за ним світлішає.
Марія красива - красою божевільною, майже дикою.
Живіт її ніби планета - рухається, живе, дихає.
Тетяна Власова
На ЮМН відбирають харизматичних котів, які живуть з журналістами 😼
Бо бути справжнім - важливо.
Співедуча чарівна!
Єдиний спосіб, яким можна примусити високопримативний тип економити електроенергію, так це значне підвищення ціни, за спожите понаднормове використання. До ротожопів слова і заклики ніколи не доходять.
Порт Анненталь