🔴 Михайло Коцюбинський «Intermezzo» | Новела
Вставка
- Опубліковано 19 бер 2017
- Нашел то, что искал ❓ Хочешь больше видео❓
✅ ПОДДЕРЖИ ПРОЕКТ ✅
🟦🟩🟥🟨 УСЕ ДЛЯ ЗНО 🟨🟥🟩🟦
ПО НОМЕРУ КАРТЫ 💳︎ 5375414124595413 💸
Мы хотим развивать канал и делать больше полезных видео по всем предметам ЗНО 2021
✅ Українська мова
✅ Українська мова і література
✅ Математика
✅ Історія України
✅ Біологія
✅ Географія
✅ Фізика
✅ Хімія
✅ Англійська мова
✅ Іспанська мова
✅ Німецька мова
✅ Французька мова
Моя команда поможет тебе. Мы прошли этот путь. Мы знаем как быстро учиться. Стань частью мастабного проекта, который изменит рынок онлайн-образования навсегда.
✅ ПОДДЕРЖИ ПРОЕКТ ✅
🟦🟩🟥🟨 УСЕ ДЛЯ ЗНО 🟨🟥🟩🟦
ПО НОМЕРУ КАРТЫ 💳︎ 5375414124595413 💸
TELEGRAM КАНАЛ проекта:
t.me/znopub 📕
INSTAGRAM АВТОРА проекта:
/ motionablework 📗
Есть вопросы? Пиши мне в TELEGRAM ЧАТ:
t.me/sergeybolobaev 📘
Твір дуже класний. Нічого не зрозумів)
Ещё рано наверное
@@user-gg6hx4lm3h Можливо занадто молодий, не встиг від життя втомитися
@@andriyshershun2457 все возможо.
Дуже важкий твір для сприйняття
Я зробив неможливе - не заснув
Дайте сили дослухати це😫
Чувак тебе и так в бурсе учиться зачем тебе ЗНО
Типовий інтроверт
Не можна зрозуміти ідею цієї новели, поки і сам не зіткнешся з тими почуттями, які тут описує Коцюбинський. Мені дуже подобається "Intermezzo", тому що, як на мене, тут дуже глибокий філософський посил.
Обьясните мне сюжет
@@pragency4812 он устал от городской жизни и уехал в село жить, ходил там по полям и проникся той атмосферой. и после этого отдыха он может заново воспринимать мир без прежней усталости.( ну, это я так понял)
Згідна
тепер один з найулюбленіших творів!
у ньому ховається величезний смисл ,який ,на жаль,не всі можуть збагнути...
Прослухала, але не зрозуміла(
Це правда,це параша повна
@@frigl7921 не всім дано
Дуже корисний Ваш ютюб-канал😻👍Дякую❤️
Читала на початку 10-го класу. Тоді нічого не зрозуміла і мені не сподобалося. За рік взагалі забула, про що йшлося в цьому творі. Читаю/слухаю зараз і просто в захопленні! Чудово розумію почуття головного героя. Можливо саме це якраз грає роль тут. Плюс уявляю зараз усі ці краєвиди, будинок і аж захотілося в ті Кононівські поля 😂
Зачем,там жопа полям,гавно,там
Друга назва цього твору повинна бути "інтроверт"
Як я зрозуміла, що тут йдеться про те, наскільки ж головний герой втомився від людей, і міста.
Це всім знайоме, відчуття огиди до людей, коли морально втомлюєшся від божевільного круговороту соціуму.
Коли бачиш як люди навколо тебе ведуть себе неначе стадо тварин, і відчуваєш себе лишнім.
Тут у пригоді й стаж природа, можна втікти від жорстокого соціума, і просто зробити перерву.
Відпочити морально.
Якось так.
Intermezzo (з Італ. - пауза)
Пауза, яка потрібна всім нам.
Пауза, коли можна відпочити від соціуму.
Врешті, це лише моя думка😅
Intermezzo - це геніальний твір , лише той хто не стикався з цим відчуттям , не зрозуміє. Це геніально!
Це ху****** повна,яка забиваю мозги дітям
@@frigl7921 хахахахаах
@@frigl7921 я вважаю , що у шкільній програмі він дійсно не потрібен , а сам твір геніальний
@@dzhulettaoganesanc9735 Слыш ты кто такой,из-за этого у нас экономика падает, потому что дети из-за ЗНО не могут никуда поступить,эта школа детям вообще не нужна,ну ок кто-то имеет 2 диплома от университета,а потом 90% торгует на базаре, спасибо,с меня этого хватит!
@@bxr5xrk А чо ты ржош,читай дальше, поверь пройдёт 1 неделя и ты его забудешь
Спочатку твір здається важким для сприйняття, але коли зрозумієш суть то реально сподобається.
До речі, він звертався до героїв(дійових осіб) твору:
Моя утома.
Ниви у червні.
Сонце.
Три білих вівчарки.
Зозуля.
Жайворонки.
Залізна рука города.
Людське горе.
Включайте скорость х2
Mr Black полезный совет
Читає класно👌
Дійові особи:
Моя утома.
Ниви у червні.
Сонце.
Три білих вівчарки.
Зозуля.
Жайворонки.
Залізна рука города.
Людське горе.
Лишилось тільки ще спакуватись... Се було одно з тих незчисленних "треба", які мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те "треба" мале, чи велике, - вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує. Фактично стаєш невільником сього многоголового звіра. Хоч на час увільнитись від нього, забути, спочити. Я утомився.
Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а і чуже. А врешті - хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути, самотнім. Признаюсь - заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину.
Так, ти стаєш мені на дорозі і уважаєш, що маєш на мене право. Ти скрізь. Се ти одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків - тисячі чорних ротів - вічно дихаєш смородом. Ти бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості. Як звірина. Скрізь я стрічаю твій погляд; твої очі, цікаві, жадні, влазять у мене, і сама ти, в твоїй розмаїтості кольорів й форм, застрягаєш в моїй зіниці. Я не можу розминутись з тобою... я не можу бути самотнім... Ти на тільки йдеш поруч зо мною, ти влазиш всередину в мене. Ти кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою розпач. Свою жорстокість і звірячі інстинкти. Весь жах, весь бруд свого існування. Яке тобі діло, що ти мене мучиш? Ти хочеш буть моїм паном, хочеш взяти мене... мої руки, мій розум, мою волю і моє серце... Ти хочеш виссать мене, всю мою кров, як той вампір. І ти се робиш. Я живу не так, як хочу, а як ти мені кажеш в твоїх незліченних "треба", у безконечних "мусиш".
Я утомився.
Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій.
Хто дасть мені втіху бути самотнім? Смерть?
Сон?
Як я чекав їх часом!
А коли приходив той прекрасний брат смерті і брав мене до себе - люди і там чигали на мене. Вони сплітали своє існування з моїм в химерну сітку, намагались налити мої вуха та моє серце тим, чим самі були повні... Слухай-но, слухай! Ти й тут несеш до мене свої страждання? Своє мерзенство? Моє серце не може більше вмістити. Воно повне ущерть. Дай мені спокій...
Так було по ночах.
А вдень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць.
господи,коли вже буде голосніше?
Раджу увімкнути швидкість 1.25х. Тоді все зрозуміло, але час можна зекономити 🤗
Я слухаю 1,75
Це Авраменко читав?
Поїзд летів, повний людського гаму. Здавалось, город витягує в поле свою залізну руку за мною і не пускає. Мене дратувала непевність, що тремтіла в мені: чи розтулить рука свої залізні пальці, чи пустить мене? Невже я вирвусь від сього зойку та увійду у безлюдні зелені простори? Вони замкнуться за мною, і надаремне клацати буде кістками залізна рука? І буде навколо і в мені тиша?
А коли все отеє сталось, так просто і непомітно, я не почув тиші: її глушили чужі голоси, дрібні, непотрібні слова, як тріски і солома на весняних потоках...
...Одна знайома дама п'ятнадцять літ слабувала на серце... трах-тарах-тах... трах-тарах;тах... Дивізія наша стояла тоді... трах-тарах-тах... Ви куди ідете?.. Прошу білети... трах-тарах-тах... трах-тарах-тах...
Якийсь зелений хаос крутився круг мене і хапав бричку за всі колеса, а неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б зачепитись. І були безпомічні.
Врешті ми вдома. Білі стіни будинку вертають мені притомність. Як тільки бричка вкотилась на широкий зелений двір - закувала зозуля. Тоді я раптом почув велику тишу. Вона виповняла весь двір, таїлась в деревах, залягла по глибоких блакитних просторах. Так було тихо, що мені соромно стало калатання власного серця.
* * *
Десять чорних кімнат, налитих пітьмою по самі вінця. Вони облягають мою кімнату. Я зачиняю двері, наче боюся, що світло лампи витече все крізь шпари. От я і сам. Навкруги ні душі. Тихо й безлюдно, а однак я щось там чую, поза своєю стіною. Воно мені заважає. Що там?
Я чую твердість і форму затоплених на дні чорної пітьми меблів і скрип помосту під їх вагою. Ну що ж, стійте собі на місці, спочивайте спокійно. Я не хочу про вас думати. Я краще ляжу. Погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі. Може, і я обернусь тоді у бездушний предмет, який нічого не почуває, в "ніщо". Так добре було б стати "нічим" - безгласним, непорушним спокоєм. Однак там, за моєю стіною, щось є. Я знаю, що коли б отак увійти в темні кімнати і чиркнуть сірником, як все скочило б раптом на своє місце - стільці, канапи, вікна і навіть карнизи. Хто знає, може б, око моє встигло зловити образ людей, блідих, невиразних, як з гобеленів, всіх тих, що лишили свої обличчя в дзеркалах, свої голоси по шпарах і закамарках, форми - в м'яких волосяних матрацах меблів, а тіні - по стінах. Хто знає, що робиться там, де людина не може бачити...
Ну от! Які дурниці. Ти хотів тиші й безлюддя - і тепер маєш. Хитаєш головою! Не віриш в безлюддя?
Хіба я що знаю? Хіба я знаю... Хіба я можу впевненим бути, що не відхиляться двері... отак трошки, з легким скрипінням, і з невідомої темряви, такої глибокої та безконечної, не почнуть виходити люди... всі ті, що складали у моє серце, як до власного сховку, свої надії, гнів і страждання або криваву жорстокість звіра. Всі ті, що я не можу розминутись із ними, що мене утомили... Що ж дивного в тім, коли вони ще раз прийдуть... От я їх вже бачу. Ба, ба! Як вас багато... Се ви, що з вас витекла кров в маленьку дірку від солдатської кульки, а се ви... сухі препарати; вас завивали у білі мішки, гойдали на мотузках в повітрі, а потому складали в погано прикриті ями, звідки вас вигрібали собаки... Ви дивитесь на мене з докором - і ваша правда. Знаєте, я раз читав, як вас повішали цілих дванадцять… Цілих дванадцять... і позіхнув. А другий раз звістку про ряд білих мішків заїв стиглою сливою. Так взяв, знаєте, в пальці чудову сочисту сливу... і почув в роті приємний солодкий смак... Ви бачите, я навіть не червонію, лице моє біле, як і у вас, бо жах висмоктав з мене всю кров. Я не маю вже краплі гарячої крові й для тих живих мертвяків, серед яких ви йдете, як кривава мара. Проходьте! Я утомився.
Мені 14 і я все розумію) гарна новела
Це погано що розумієш,в житті тобі дівчинко буде складно
Это самый лучшее произведение из украинской литературы 😍😍😍
Как можно было такую дичь написать🤮
Можна , він колосся полюбляв )))..... курити
Господи, дай мне сил
Оставлю-ка и я свой отзыв-пояснение (впетление?),может кому-то поможет это рассуждение десятиклассника)0)
Это просто внутренний монолог с философским подтекстом
Вначале даже, можно сказать,записки психбольного
Но тут просто большой выплеск эмоций на бумагу,автор описывают всю его настигшую усталость от всего этого социального и не только окружения в городе,где весь этот беспорядок и круговорот серой массы
А дальше,когда он уезжает в село, происходит некое перерождение души самого автора,он начинает описывать малейшие детали увиденного,видеть прекрасное в каждом моменте жизни, можно сказать, в уединении с природой.Он становится с ней одним целым,вдыхая чистый воздух и обдумывая, что есть все человеческое бытие. На первый взгляд,может показаться,что это + абсурд - описывать каждую детальку НО! СУТЬ ДРУГАЯ (😂),весь этот беспрерывный поток мыслей -это освобождение разума от оков быта, внутренняя свобода и найденное умиротворение,когда ты не задумываешься о всех своих насущных проблемах,а просто живёшь и наслаждаешься тем, как течет жизнь в каждой частице этой вселенной.И даже сам автор приравнял себя к той же частице,словно вкусив новый аромат жизни,почувствовав себя по-настоящему живым. Здесь четко проглядывается импрессионизм - впечатление автора на всю эстетику окружающего мира и одновременно ведётся рассуждение о освобождении его страдальческой души от всей той суеты,что всегда оглушала его внутренний мир. В конце он нам говорит: "Среди людей - как среди волков". Он говорит о том,какие же люди стали двуличные и лицемерные,что в бесконечном потоке собственных проблем они забывают даже то,кем они являются,теряют всю свою человечность,и готовы загрызть даже самого близкого человека чуть ли не в буквальном смысле. Но уже в самом конце,он поведовал о том,что наконец-то его нить жизненной силы возродилась словно феникс в небе,и он готов дальше идти по этому миру....
Хоча б кидали посилання на відео, яке зплагіатили
Так там написана ссылка
@@user-hf9ey7lx1k на кошельок
А не на оригінальне відео, це піратство
Що за лайно?
Не очень
Бракує пауз, iнтонацiй... Майже все iде одним потоком, i не встигаєш осягнути, обробити своєю головою текст.