Сумно виходить( Львів'ян хіба що торкнувся голод 47-го року, а перші два голодомори до них не мали відношення, бо вони мали щастя ще не бути в союзі. А в наших краях (мої корені в Донецькій та Дніпропетровській областях) людей виморили голодом, а потім навезли сюди з усіх усюд ( когось завербували на підприємства, а більшість іхали за призначенням після закінчення російських інститутів та університетів на керівні посади в українські міста, а українських спеціалістів з вищою освітою (вчителів, медиків тощо) розподіляли в українські села та райцентри. Таким чином українці тут стали другосортними, ототожнювалися з неграмотними селюками, з яких можна насміхатися, а городські/російськомовні - то круто. Тепер львів'яни вшановують пам'ять жертв голодоморів, а наші, навіть, не всі про них знають. Хто не помер тоді, то зараз уже їх немає. Я багато чула про ті страшні часи від своїх рідних. Одна моя бабуся розповідала, як їх "розкуркулювали", забираючи все, навіть ряднину з-під дитини, що сиділа на лежанці, висмикнули. Але було приховано трохи зерна на горищі, а той, що лазив оглядати горище, виявився людянішим. Спустившися додолу, сказав своїм, що нічого там немає, а бабусі непомітно підморгнув. Іли ховрахів. Шукали в степу їхні нори, заливали туди воду, а коли вони вилазили, то ловили їх. Це мама моя пережила в 47-му році. А про "розкуркулювання" - то раніше, мами тоді ще на світі не було. А батько застав і голод 32-33 років, через що він трирічною дитиною залишився без матері. Дід мій тоді овдовів, залишившися з п'ятьма хлопцями. Дуже годали, але вижили. Пишу, щоб засвідчити про ті страшні часи, про що знаю не з книжок, а від родичів. До речі, уся рідня у нас україномовна. Мої діти й онуки (мені 60) також. Вітання з Донбасу.
Ми були всією сім'єю. Треба показувати дітям, щоб знали, що таке голод і хто в цьому винен. На Львівщині справді не було голоду. А центральну і східну Україну виморили голодом, щоб потім навезти туди русских і асимілювати тих, хто ще вижив. Нема прощення!
І мою родину гади люті як куркулів на Сибір вивезли за що що мав кадрову і коня 15 років ханти манційськ і зараз зрадники землі нашоі новий укольний умор роблять
Сумно виходить( Львів'ян хіба що торкнувся голод 47-го року, а перші два голодомори до них не мали відношення, бо вони мали щастя ще не бути в союзі. А в наших краях (мої корені в Донецькій та Дніпропетровській областях) людей виморили голодом, а потім навезли сюди з усіх усюд ( когось завербували на підприємства, а більшість іхали за призначенням після закінчення російських інститутів та університетів на керівні посади в українські міста, а українських спеціалістів з вищою освітою (вчителів, медиків тощо) розподіляли в українські села та райцентри. Таким чином українці тут стали другосортними, ототожнювалися з неграмотними селюками, з яких можна насміхатися, а городські/російськомовні - то круто. Тепер львів'яни вшановують пам'ять жертв голодоморів, а наші, навіть, не всі про них знають. Хто не помер тоді, то зараз уже їх немає. Я багато чула про ті страшні часи від своїх рідних. Одна моя бабуся розповідала, як їх "розкуркулювали", забираючи все, навіть ряднину з-під дитини, що сиділа на лежанці, висмикнули. Але було приховано трохи зерна на горищі, а той, що лазив оглядати горище, виявився людянішим. Спустившися додолу, сказав своїм, що нічого там немає, а бабусі непомітно підморгнув. Іли ховрахів. Шукали в степу їхні нори, заливали туди воду, а коли вони вилазили, то ловили їх. Це мама моя пережила в 47-му році. А про "розкуркулювання" - то раніше, мами тоді ще на світі не було. А батько застав і голод 32-33 років, через що він трирічною дитиною залишився без матері. Дід мій тоді овдовів, залишившися з п'ятьма хлопцями. Дуже годали, але вижили. Пишу, щоб засвідчити про ті страшні часи, про що знаю не з книжок, а від родичів. До речі, уся рідня у нас україномовна. Мої діти й онуки (мені 60) також. Вітання з Донбасу.
Ми були всією сім'єю. Треба показувати дітям, щоб знали, що таке голод і хто в цьому винен.
На Львівщині справді не було голоду. А центральну і східну Україну виморили голодом, щоб потім навезти туди русских і асимілювати тих, хто ще вижив. Нема прощення!
І тільки вітер в дзвони бив...такий печальний був той дзвін...білий,поранений,мов птах, рушник до Неба руки звів...
Весна прийшла...Розставав сніг..сивіло Небо від печалі...Несли струмки мертве село...Хоронить нікому було...
І мою родину гади люті як куркулів на Сибір вивезли за що що мав кадрову і коня 15 років ханти манційськ і зараз зрадники землі нашоі новий укольний умор роблять