ЛЕГЕНДА ПРО КАМЯНУ КОЗУ (2-га частина) (продовження) Та в одну з весон приїхав до Фанчикова дивно одягнений чоловік. Мав довгі панчохи, шкірянку з костяними ґудзиками, а на голові гострий капелюх із пір'ям. Щось говорив, та ледве слово-два порозуміли фанчкківці, зрозуміли лиш так, що між ними були колишні вояки. Але що хоче гість, чого, власне, тут шукає, так і не зрозуміли. Лише за кілька днів, коли той перейняв кілька слів, з'ясувалося, що прийшов він аж із Тірольської землі. А прийшов тому, що вичитав з старих книг, ніби десь у цих краях повинно бути виточене з каменя звіря на подобу кози. Люди підсміювалися з гоноровитого пана, що заради каменюки таку дорогу зміряв. Нарешті втихомирилися на тому, що це божевільний, і сказали, що такий камінь якраз у Фанчикові. Як зачув таке чужинець, аж очі йому заблищали: - Де, а як до нього йти? - спішно випитував. А люди посміювалися. «Там, на Дубітові! Недалеко від води! Давно вже там! Найменше десять літ минуло, як ту козу тягаємо на боронах!» Вказали чужинцеві, де шукати, і він підстрибом подався туди. «Божевільний, таки божевільний!» - сміялися фанчиківці, але з цікавості подалися слідом. Коли рознеслося по полях, що дурнуватий чужинець цікавиться кам'яною козою, всі кинули роботу і допитливо його обступили. Кам'яна коза якраз лежала на бороні одного ґазди. Чужинець із допомогою двох селян обережно зняв її, оглянув із лівого боку, перевернув, знову оглянув, простукав. Очі йому палали, як у гарячці, руки явно тремтіли. Зішкріб із к ози останки багнюки - за вухом, на чолі, з місця, де колись були роги. Довго розглядав козу. Озираючись на присутніх, витирав спітніле чоло і щось пояснював. Було це справді забавно. А коли вийняв ніж і турботливо обшкріб усю багнюку під хвостом у кози, то вже було сміху, аж за животи люди бралися. Але сміх урвався, ніби його відтяли, коли чужинець по кількох марних спробах таки загнав пальця у козу, а другою рукою швидко вхопив її між обрубками передніх ніг. Зі щербини, яка там з'явилася, вийняв маленького ключа. Турботливо очистив пальцем дульце в ключику, сунув ключик у виявлений отвір, ударив п'ястуком і... Тепер уже ніхто не сміявся. Важке тіло кам'яної кози з ударом різко здригнулося, тріснуло по всій довжин і й відкрилося, як скриня. Але це вже було для селян занадто. Втекли з ляку-переляку. Тільки декотрі найвідважніші зосталися, вражені, що нутро кози наповнене золотими грішми. Монети блищали, аж очі розбігалися. Чужинець дав кожному по монеті, інше золото швидко зібрав у мішок і зник у недалекому лісі. Ще й потім фанчіківські газди брали кам’яну козу тягарем на борони, але була вже залегка. Незабаром вона зносилася. - Стратила вагу! - зітхали селяни і сумно похитували головами ??? ua-cam.com/video/D7QO5k_tPn0/v-deo.html
Как хорошо сказал сельский голова на 32:30: Когда человек не занят, то он создает одни проблемы. Молодёжь вот 20 лет бездельем так маялось, что аж гражданскую войну замутили! Братья на востоке и западе должны снова помириться и прогнать киевских продавцов Украины, вместе с их евро-американскими покупателями. Мир Украине!
Які ви чудові українці.Щастя вам.
ЛЕГЕНДА ПРО КАМЯНУ КОЗУ (2-га частина)
(продовження) Та в одну з весон приїхав до Фанчикова дивно одягнений чоловік. Мав довгі панчохи, шкірянку з костяними ґудзиками, а на голові гострий капелюх із пір'ям. Щось говорив, та ледве слово-два порозуміли фанчкківці, зрозуміли лиш так, що між ними були колишні вояки. Але що хоче гість, чого, власне, тут шукає, так і не зрозуміли. Лише за кілька днів, коли той перейняв кілька слів, з'ясувалося, що прийшов він аж із Тірольської землі. А прийшов тому, що вичитав з старих книг, ніби десь у цих краях повинно бути виточене з каменя звіря на подобу кози. Люди підсміювалися з гоноровитого пана, що заради каменюки таку дорогу зміряв. Нарешті втихомирилися на тому, що це божевільний, і сказали, що такий камінь якраз у Фанчикові.
Як зачув таке чужинець, аж очі йому заблищали:
- Де, а як до нього йти? - спішно випитував.
А люди посміювалися.
«Там, на Дубітові! Недалеко від води! Давно вже там! Найменше десять літ минуло, як ту козу тягаємо на боронах!»
Вказали чужинцеві, де шукати, і він підстрибом подався туди.
«Божевільний, таки божевільний!» - сміялися фанчиківці, але з цікавості подалися слідом.
Коли рознеслося по полях, що дурнуватий чужинець цікавиться кам'яною козою, всі кинули роботу і допитливо його обступили.
Кам'яна коза якраз лежала на бороні одного ґазди. Чужинець із допомогою двох селян обережно зняв її, оглянув із лівого боку, перевернув, знову оглянув, простукав. Очі йому палали, як у гарячці, руки явно тремтіли. Зішкріб із к ози останки багнюки - за вухом, на чолі, з місця, де колись були роги. Довго розглядав козу. Озираючись на присутніх, витирав спітніле чоло і щось пояснював. Було це справді забавно. А коли вийняв ніж і турботливо обшкріб усю багнюку під хвостом у кози, то вже було сміху, аж за животи люди бралися.
Але сміх урвався, ніби його відтяли, коли чужинець по кількох марних спробах таки загнав пальця у козу, а другою рукою швидко вхопив її між обрубками передніх ніг. Зі щербини, яка там з'явилася, вийняв маленького ключа. Турботливо очистив пальцем дульце в ключику, сунув ключик у виявлений отвір, ударив п'ястуком і...
Тепер уже ніхто не сміявся. Важке тіло кам'яної кози з ударом різко здригнулося, тріснуло по всій довжин і й відкрилося, як скриня. Але це вже було для селян занадто. Втекли з ляку-переляку. Тільки декотрі найвідважніші зосталися, вражені, що нутро кози наповнене золотими грішми. Монети блищали, аж очі розбігалися. Чужинець дав кожному по монеті, інше золото швидко зібрав у мішок і зник у недалекому лісі. Ще й потім фанчіківські газди брали кам’яну козу тягарем на борони, але була вже залегка. Незабаром вона зносилася.
- Стратила вагу! - зітхали селяни і сумно похитували головами ???
ua-cam.com/video/D7QO5k_tPn0/v-deo.html
Молодці файно співають, продовжують справу батька.
Моя мама Прадід Калина Ільківна з Либохори. Рідня, відгукніться, будь ласка!
Про моє село
Либохора руліт...:)))
Как хорошо сказал сельский голова на 32:30: Когда человек не занят, то он создает одни проблемы. Молодёжь вот 20 лет бездельем так маялось, что аж гражданскую войну замутили!
Братья на востоке и западе должны снова помириться и прогнать киевских продавцов Украины, вместе с их евро-американскими покупателями.
Мир Украине!
Мирон Гель А у мене е брати в Украине... ;-)