Сторононько рідна! коханий мій краю! Чого все замовкло в тобі, заніміло? Де-не-де озветься пташина несміло, Немов перед бурею в темному гаю, І знову замовкне… як глухо, як тихо… Ой лихо! Ой, де ж бо ти, воле, ти, зоре таємна? Чому ти не зійдеш на землю із неба? Осяяти землю безщасную треба! Ти бачиш, як все в нас покрила ніч темна? Ти чуєш, як правду неправда скрізь боре? Ой горе! О люде мій бідний, моя ти родино, Брати мої вбогі, закуті в кайдани! Палають страшні, незагойнії рани На лоні у тебе, моя Україно! Кормигу тяжку хто розбить нам поможе? Ой боже! Коли ж се минеться! Чи згинем без долі? Прокляття рукам, що спадають без сили! Навіщо родитись і жити в могилі? Як маємо жити в ганебній неволі, Хай смертна темнота нам очі застеле! Ой леле!
Це так сильно.
Сторононько рідна! коханий мій краю!
Чого все замовкло в тобі, заніміло?
Де-не-де озветься пташина несміло,
Немов перед бурею в темному гаю,
І знову замовкне… як глухо, як тихо…
Ой лихо!
Ой, де ж бо ти, воле, ти, зоре таємна?
Чому ти не зійдеш на землю із неба?
Осяяти землю безщасную треба!
Ти бачиш, як все в нас покрила ніч темна?
Ти чуєш, як правду неправда скрізь боре?
Ой горе!
О люде мій бідний, моя ти родино,
Брати мої вбогі, закуті в кайдани!
Палають страшні, незагойнії рани
На лоні у тебе, моя Україно!
Кормигу тяжку хто розбить нам поможе?
Ой боже!
Коли ж се минеться! Чи згинем без долі?
Прокляття рукам, що спадають без сили!
Навіщо родитись і жити в могилі?
Як маємо жити в ганебній неволі,
Хай смертна темнота нам очі застеле!
Ой леле!