Київ. Труханів острів. 27 жовтня.

За Київської Русі на Трухановому острові було ще селище Ольжиші, що належало княгині Ользі. У 1534 острів перейшов у володіння Пустинно-Микільського монастиря, у 1698 його повернуто місту.
У 2-й половині 19 століття тут створено об'єднання Дніпровського пароплавства з майстернями й поселеннями при них. У селищі була церква Святої Єлизавети (утрачена у 1930-і роки), була двокласна школа, зведена у тому самому 1909 році (за радянських часів - школа № 100). У 1865 році киянин Іван Петрович Сухота відкрив на острові буфет і планував відкрити розважальний заклад. Але міська влада вирішила закрити буфет Сухоти через відсутність поліцейського контролю. Населення селища 1908 р. становило вже близько 6 тисяч мешканців. У селищі були 21 вулиця та провулок, а ще одна площа.
Перед війною населення становило близько 7 тисяч мешканців. У 1936 -1941 роках тут жила з батьками й навчалась у школі № 100 Ліна Костенко, цьому присвячений її вірш «Я виросла у Київській Венеції».
Коли німецькі загарбники відступали з Києва у жовтні 1943 р., поселення було зовсім спалене.
Єдина споруда, що вціліла з довоєнних часів - дерев'яний будинок на північ від Петрівського залізничного мосту. Збереглися рештки фундаментів церкви та школи.
По війні постановили не відновлювати селища, а замість того у 1940-60-і р. було справили зону спочинку. 1989 року на острові було встановлено пам'ятник загиблим труханівцям, що складається з постаті вояка, що стоїть коло розбитого човна, та плит з іменами Героїв Радянського Союзу та загиблих труханівців.
На початку 1990-х р. створено земляцтво «Труханів острів», що об'єднує всіх тих, що народились чи жили до війни в поселенні на острові. Товариство було офіційно зареєстроване 1995 р., і нині на острові в пам'ятні дні земляцтво проводить ряд заходів.