Спасибо,Лариса,что напомнили!Я тоже помни поминальные дни,мы со школы бежали на кладбище,где родители с родственниками поминали наших родных и близких!А сейчас все по-другому!Тогда люди были ближе друг к другу,несли на поминки все самое лучшее,мама запекала курочку,покупала колбасу ,свою домашнюю обжаривала,вкусную рыбу покупала!Это был праздник!Люди знали друг друга,общались,вспоминали умерших и на душе было тепло и приятно!Царствие небесное всем ушедшим в лучший мир!
Мабуть екстрасенси, зробили свою роботу, все говорять,що не можна їсти на кладовищі, бо їжа стає мертвою. Мені 61 рік і все життя ми приходили в цей поминальний день, клали пакунок на могилку і самі повинні були з'їсти хоть цукерку, печево. Це ми в гості прийшли до своїх рідних до їх постійних домівок і вони нас пригощають. Ви праві Лариса , щось не те вже спілкування, прибігли, поклали, і побігли до дому, а леж такий день раз на рік. Треба починати відновлювати після війни ці наші традиції.
Мені 70років і я пам'ятаю, коли була малою, то теж на наших кладовищах скраю застеляли клейонку і всі в один ряд сідали, все так як у вас. На візку привозили чавуни з капусняком і тушеною картоплею. Та як повідкривають, почнуть насипать, то такі аромати стоять..... Ну точно так як ви розказуєте. А надалі все стало мінятися, хто багатший, поробили столи, і бідніші вже знали що туди сідати не можна, хоч вони боли довгі. Я коли вже стала заміжня і прйшла на те кладовище, бачу, на тому місті де люди сідали на землі, стоїть довгий стіл. Ну я свою корзинку і поставила. То один дядько зауважив: твій брат строїв цього стола? То я була шокована і відійшла. С того часу люди стали потроху відокремлюватись і робити кожен біля своїх рідних свої столики. Я з київщини. Живу в селі. Поминання відбувається так як і у вас. Батюшка править службу, панахида, на могилки ложемо кульочки з цукерками, коржиками, пасочками. Дітки бігають збирають, ми поминає, спілкуємося.
Дякую вам за спогади. Допоки ми пам'ятаємо, згадуємо наших предків вони нам помагають, але зміни летять невпинно й хто зна що чекає нас попереду. До речі нашому селищу за 350, але поховань раніше післявоєнних немає вже.
Я теж памятаю як на маминій малій батьківщині стелити рядна, діставали хто що приніс і гульбенили трохи відійшовши від могил, один раз в дитинстві я там знатно отруїлась, більше 20 років минуло, а досі пам'ятаю. А в тата в селі, там поминальні дні на трійцю, то завжди провідували могили рідних, а потім йшли додому і збирались обідати сім'ями чи з ближніми сусідами збирались. Одна область, але такі різні традиції
І в нас сиділи на могилках вже років 35-40 як не сидять, священик обходить три рази кладовище зпівчими і кадилом оспівають,тоді до фігури,так у нас називають,вірніше перед цим люди зносять поминальні книжечки,плату за служіння,пасочки,проходить служба моління,тоді священник обходить,як я написала раніше,на могилках кладуть по кілька цукерок,печиво,кусочок пасочки,не накладають багато щоб розводились комахи,краще роздаєм діткам солодощі,квіти висаджуємо живі,приносим теж живі,щоб менше було пластмасового сміття,це так на Хмельниччині у нас,вічна пам'ять померлих та здоров'я і витримки нашим дорогим військовим❤
Я була мала, але пам'ятаю гробки, поминання, село було як одне ціле, як і Ви розповіли, зараз і тих людей не має, і села майже теж. А кладовище стало як ціле містечко. Поминать приїжджають правнуки, яких і не бачив, і не знаєш. Такі настали часи.
А у нашому селі шість кладовищ. У нас і зараз хто сідає, у кого є ще родина більша,а в кого два, три чоловіка, то прийдуть покачають яйця, покладуть цукерки, пасочки і йдуть додому.
В Зорівці столи беликі та лавки й так давно там не була але дійсно років 10 ще були обіди…. А зараз я й не знаю- сестрині там родичі живуть по чоловіку… спілкування було таке тепле та душевне…
Лариса, всегда ваши видео интересные.Всегда на душе такое тепло идет когда смотрю вас.Дай Бог вам здоровья,всего только хорошего, МИРА .❤Привет с Германии.❤
Да Лариса правда, а в нас в силі було готовили борщ, такий казан великий, а на друге жіночки різали локшину а туди яйця і ото все мяско яке варилось у борщі, і хоть у нас село велике, кладовищ багатенько но тільки на двох так робили, успіхів вам 💙🙏💜
Вчора була Дарна неділя ,такий звичай давній український ,вшанування пам'яті померлих . Відвідують могили тих ,хто був і залишився дорогий серцю.Люди були більш згуртовані раніше , ви запам'ятали це, зараз час інший ...
Я старше Вас,поэтому,хоть и живу всю жизнь в городе,но хорошо помню поминальные дни.Почему-то мне всегда было не комфортно кушать на кладбище и я всегда удивлялась этому всенародному гулянию.На меня даже обижались,но мне реально кусок в горло не лез.А дома всегда делала поминальный обед и ела с удовольствием.Так что,всё субъективно.
І куди тоді всі ті продукти, які люди на несли, діваються? Колись давно, ( скажемо, років 30 тому) розказували люди, коли хтось пішов додому до нашого батюшки по якихось справах і побачив, як багато хліба і пасочок валяється у свиней в базку. Люди і священника годують і його свиней. От молодці.
@@user-pm2ie9rn9x Ви не чули, бо це у нас в селі таке було. І взагалі у нас люди не дуже люблять церковних "працівників" саме за це....Мовляв люди нанесуть в церкву всього, а вони ділять - ти сьогодні бери цукор, а я олію, а на другий раз поміняємось...
Лариса дякую тобі за відео які ти знімаєш. Ти купувала розсаду у Люди , і вона казала що підживлює все Кеміра плюс , це універсальна підживка. Я собі її купила ,попідживлюю все , і вже буду хозяйка😄.Дякую 👍
Звичай їсти на кладовищі- це не радянщина. Не знаєте не говоріть дурниць. Це ще дохристиянський звичай. Провідувати рідних і ділитися з ними дарами. Все, що їсте в цей день і кладете буде і в них на столі на тому світові. Почитайте класиків наприклад Квітку Основяненка твір Маруся, як він описує поминання. В цей день люди спільно сідали, бо це спільність роду. Гуртувалася родини, всі згадували покійних та бажали здоровя живим. Діти і старі ходили і збирали дарунки, да і так їх обдаровували. А тепер така дибільна думка, що цей наш звичай це щось не пристойне, і навіть біля своїх могил не сідають, не їдять. А капусняк чи борщ варили, бо за віруваннями душі харчуються парою через те і на похорони і поминки всі століття готували цю ритуальну страву.
П.Ларисо чому батюшка це ж расєйською по нашому свящкнник,в нас такого нема,щоб нести на цвинтар пасочки,а тим більшк там їсти.Це слово "батюшка"мене вбиває вибачте.
На Київ нові паски печуть на гробки і яйц красть, а не тижневої давності. Теж не розумію, як можна їсти, пити на кладовищі, треба відходить від цеї радянщини
Це не радянщина, це зовсім інше, не треба все притягувати до радянщини бо при радянщині ми не ходили в церкви, центральна, східна , південна та північна Україна.
У вас мабуть якійсь дар від Бога.Ну так приємно вас слухати.Такий спокій на душі стае,ну на любу тему.Дай Бог вам здоров'я.
Царство Небесне всим нашим рiдним.🙏😪
Царство небесне вашим покійним а вам довгих років життя миру і добра
Дякую.
Спасибо,Лариса,что напомнили!Я тоже помни поминальные дни,мы со школы бежали на кладбище,где родители с родственниками поминали наших родных и близких!А сейчас все по-другому!Тогда люди были ближе друг к другу,несли на поминки все самое лучшее,мама запекала курочку,покупала колбасу ,свою домашнюю обжаривала,вкусную рыбу покупала!Это был праздник!Люди знали друг друга,общались,вспоминали умерших и на душе было тепло и приятно!Царствие небесное всем ушедшим в лучший мир!
Мабуть екстрасенси, зробили свою роботу, все говорять,що не можна їсти на кладовищі, бо їжа стає мертвою. Мені 61 рік і все життя ми приходили в цей поминальний день, клали пакунок на могилку і самі повинні були з'їсти хоть цукерку, печево. Це ми в гості прийшли до своїх рідних до їх постійних домівок і вони нас пригощають. Ви праві Лариса , щось не те вже спілкування, прибігли, поклали, і побігли до дому, а леж такий день раз на рік. Треба починати відновлювати після війни ці наші традиції.
Мені 70років і я пам'ятаю, коли була малою, то теж на наших кладовищах скраю застеляли клейонку і всі в один ряд сідали, все так як у вас. На візку привозили чавуни з капусняком і тушеною картоплею. Та як повідкривають, почнуть насипать, то такі аромати стоять.....
Ну точно так як ви розказуєте.
А надалі все стало мінятися, хто багатший, поробили столи, і бідніші вже знали що туди сідати не можна, хоч вони боли довгі.
Я коли вже стала заміжня і прйшла на те кладовище, бачу, на тому місті де люди сідали на землі, стоїть довгий стіл. Ну я свою корзинку і поставила. То один дядько зауважив: твій брат строїв цього стола? То я була шокована і відійшла.
С того часу люди стали потроху відокремлюватись і робити кожен біля своїх рідних свої столики.
Я з київщини. Живу в селі. Поминання відбувається так як і у вас. Батюшка править службу, панахида, на могилки ложемо кульочки з цукерками, коржиками, пасочками. Дітки бігають збирають, ми поминає, спілкуємося.
А в нас все галопом,забiгли,квiти поставили,поминання роздали i по хатах.Правий берег Каховського моря,шумно в нас тут.
Вітання з Нової Каховка!!!Все буде Україна!!!❤
Матусі вашій здоров'я, всім нам миру й добра
Дякую.
Дякую вам за спогади. Допоки ми пам'ятаємо, згадуємо наших предків вони нам помагають, але зміни летять невпинно й хто зна що чекає нас попереду. До речі нашому селищу за 350, але поховань раніше післявоєнних немає вже.
Я теж памятаю як на маминій малій батьківщині стелити рядна, діставали хто що приніс і гульбенили трохи відійшовши від могил, один раз в дитинстві я там знатно отруїлась, більше 20 років минуло, а досі пам'ятаю. А в тата в селі, там поминальні дні на трійцю, то завжди провідували могили рідних, а потім йшли додому і збирались обідати сім'ями чи з ближніми сусідами збирались. Одна область, але такі різні традиції
І в нас сиділи на могилках вже років 35-40 як не сидять, священик обходить три рази кладовище зпівчими і кадилом оспівають,тоді до фігури,так у нас називають,вірніше перед цим люди зносять поминальні книжечки,плату за служіння,пасочки,проходить служба моління,тоді священник обходить,як я написала раніше,на могилках кладуть по кілька цукерок,печиво,кусочок пасочки,не накладають багато щоб розводились комахи,краще роздаєм діткам солодощі,квіти висаджуємо живі,приносим теж живі,щоб менше було пластмасового сміття,це так на Хмельниччині у нас,вічна пам'ять померлих та здоров'я і витримки нашим дорогим військовим❤
Я була мала, але пам'ятаю гробки, поминання, село було як одне ціле, як і Ви розповіли, зараз і тих людей не має, і села майже теж. А кладовище стало як ціле містечко. Поминать приїжджають правнуки, яких і не бачив, і не знаєш. Такі настали часи.
А у нашому селі шість кладовищ. У нас і зараз хто сідає, у кого є ще родина більша,а в кого два, три чоловіка, то прийдуть покачають яйця, покладуть цукерки, пасочки і йдуть додому.
Христос Воскрес!Ви Лариса розповідаєте ніби дитинства.А вже більш як 10 років сім'ями по хатах.Всім миру,здоров'я,добра.
В Зорівці столи беликі та лавки й так давно там не була але дійсно років 10 ще були обіди…. А зараз я й не знаю- сестрині там родичі живуть по чоловіку… спілкування було таке тепле та душевне…
Дякую, тобі Ларіса, за відео!❤
❤❤❤❤❤❤❤
Лариса, всегда ваши видео интересные.Всегда на душе такое тепло идет когда смотрю вас.Дай Бог вам здоровья,всего только хорошего, МИРА .❤Привет с Германии.❤
Дякую.
Да Лариса правда, а в нас в силі було готовили борщ, такий казан великий, а на друге жіночки різали локшину а туди яйця і ото все мяско яке варилось у борщі, і хоть у нас село велике, кладовищ багатенько но тільки на двох так робили, успіхів вам 💙🙏💜
Дякую.
Дякую за відео
Миру Вам🙏👌👍
Дякую.
Вчора була Дарна неділя ,такий звичай давній український ,вшанування пам'яті померлих . Відвідують могили тих ,хто був і залишився дорогий серцю.Люди були більш згуртовані раніше , ви запам'ятали це, зараз час інший ...
Я старше Вас,поэтому,хоть и живу всю жизнь в городе,но хорошо помню поминальные дни.Почему-то мне всегда было не комфортно кушать на кладбище и я всегда удивлялась этому всенародному гулянию.На меня даже обижались,но мне реально кусок в горло не лез.А дома всегда делала поминальный обед и ела с удовольствием.Так что,всё субъективно.
Я теж, не можу поминальний день назвати якимось святом. Це поминки. В колі родини, чи друзів, але поминки.
Дружина чи сестра вашого чоловіка якщо родичі племінниць? Трохи розгубилась- не зрозуміла
Родичі це дід баба,дядько і мама поховані.Дружина мого брата.
І куди тоді всі ті продукти, які люди на несли, діваються? Колись давно, ( скажемо, років 30 тому) розказували люди, коли хтось пішов додому до нашого батюшки по якихось справах і побачив, як багато хліба і пасочок валяється у свиней в базку. Люди і священника годують і його свиней. От молодці.
Я такого не чула. Батюшка нам сказав самим віддать панахиду нужденним Я свою віддала одинокій, старенькій бабусі.
@@user-pm2ie9rn9x Ви не чули, бо це у нас в селі таке було. І взагалі у нас люди не дуже люблять церковних "працівників" саме за це....Мовляв люди нанесуть в церкву всього, а вони ділять - ти сьогодні бери цукор, а я олію, а на другий раз поміняємось...
Лариса дякую тобі за відео які ти знімаєш. Ти купувала розсаду у Люди , і вона казала що підживлює все Кеміра плюс , це універсальна підживка. Я собі її купила ,попідживлюю все , і вже буду хозяйка😄.Дякую 👍
І якуплю таку підживку,теж хочу,щоб все росло гарно🙂
У нас раніш люди говорили: " Весь час людей несуть на кладовище і лишень в цей день несуть з кладовища". Я думаю, Ви зрозуміли про що мова.
Так і в нас було...У Вас така добра ,світла аура,дуже приємно слухати Ваші речі,наче близьку людину слухаєш.
Дякую.
Звичай їсти на кладовищі- це не радянщина. Не знаєте не говоріть дурниць. Це ще дохристиянський звичай. Провідувати рідних і ділитися з ними дарами. Все, що їсте в цей день і кладете буде і в них на столі на тому світові. Почитайте класиків наприклад Квітку Основяненка твір Маруся, як він описує поминання. В цей день люди спільно сідали, бо це спільність роду. Гуртувалася родини, всі згадували покійних та бажали здоровя живим. Діти і старі ходили і збирали дарунки, да і так їх обдаровували. А тепер така дибільна думка, що цей наш звичай це щось не пристойне, і навіть біля своїх могил не сідають, не їдять. А капусняк чи борщ варили, бо за віруваннями душі харчуються парою через те і на похорони і поминки всі століття готували цю ритуальну страву.
На львівщині нема обичаю обідати на цвинтарі
П.Ларисо чому батюшка це ж расєйською по нашому свящкнник,в нас такого нема,щоб нести на цвинтар пасочки,а тим більшк там їсти.Це слово "батюшка"мене вбиває вибачте.
Моя ридня на днипропетровщини теж кажуть БАТЮШКА, або ПИП
На Київ нові паски печуть на гробки і яйц красть, а не тижневої давності. Теж не розумію, як можна їсти, пити на кладовищі, треба відходить від цеї радянщини
Це не радянщина, це зовсім інше, не треба все притягувати до радянщини бо при радянщині ми не ходили в церкви, центральна, східна , південна та північна Україна.