Що падав дощ, і що старечий голос - уже не чоловічий, не жіночий, а тільки злий і сповнений розпуки - кричав із саду в перекрив гармошці з однаким синкопічним перебором (так мореві кричать поверх прибою, щоб не здуріти!) - все про те, що “много”, і знову - “много, много, много раз”… У мокрих кронах яблука яскріли, немов зірки, розсипані в зеленім, ніжнішав дощ, - і захлинався голос, неначе не співав, а матюкався - і все те много, много, много раз! І в тім була заразність божевілля: посохлих губ, роздертої на грудях казенної смугастої піжами, у п’ястуці затислого ножа - спітнілого руків’я ізоленти… Росіє, я люблю твої пісні! Їх хижу лють, тамовану до часу, холодну лють північного розбою, - як мсти за занапащене життя тому, хто перший трапиться під руку! - Ми вип’єм водки, й ти мене уб’єш. І двадцять, тридцять ножових на тілі: поки рука не втомиться штрикати, - не буде “много”, бо немає “много” у тому ділі, де було вже - раз… . . . . . . . . . . . . . . . . А той кричав, і розтягяв гармошку, і, як циганка, тряс побрязкачами уже-давно-музейних орденів - і падав дощ, і яблука світились, і мокла під дощем чиясь машина, і жаль було, мій Господи, - так жаль, як зроду не було невинно убієнних…
Цей вірш як весло яким ми відштовхуємо свого човна від расійського берега!
🙏🏻🙏🏻❤️💔💔💔🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦 дякую 🙏🏻 плачу😢
Що падав дощ, і що старечий голос -
уже не чоловічий, не жіночий,
а тільки злий і сповнений розпуки -
кричав із саду в перекрив гармошці
з однаким синкопічним перебором
(так мореві кричать поверх прибою,
щоб не здуріти!) - все про те, що “много”,
і знову - “много, много, много раз”…
У мокрих кронах яблука яскріли,
немов зірки, розсипані в зеленім,
ніжнішав дощ, - і захлинався голос,
неначе не співав, а матюкався -
і все те много, много, много раз!
І в тім була заразність божевілля:
посохлих губ, роздертої на грудях
казенної смугастої піжами,
у п’ястуці затислого ножа -
спітнілого руків’я ізоленти…
Росіє, я люблю твої пісні!
Їх хижу лють, тамовану до часу,
холодну лють північного розбою, -
як мсти за занапащене життя
тому, хто перший трапиться під руку! -
Ми вип’єм водки, й ти мене уб’єш.
І двадцять, тридцять ножових на тілі:
поки рука не втомиться штрикати, -
не буде “много”, бо немає “много”
у тому ділі, де було вже - раз…
. . . . . . . . . . . . . . . .
А той кричав, і розтягяв гармошку,
і, як циганка, тряс побрязкачами
уже-давно-музейних орденів -
і падав дощ, і яблука світились,
і мокла під дощем чиясь машина,
і жаль було, мій Господи, - так жаль,
як зроду не було
невинно убієнних…
До шоку влучно.
Прекрасно. Сумно, Боляче. Страшно
скажіть, про що цей вірш? Бо я збагнути не можу, яка в нього ідея, провідна думка?Що автор хотів ним донести?
Неперевершенно.
скажіть, про що цей вірш? Бо я збагнути не можу, яка в нього ідея, провідна думка?Що автор хотів ним донести?
@@РианнаБаранова-ч6к цей вірш про рашиз
Прекрасно
😍😍👏🏼
страйк на видос
!!!
Не поэзия
Лайно
в камеру к "Торнадо" патриотку
говорит на искусственно созданном языке он же Украинский. ну да ладно ...
ти щось чув про літературну і розмовну лексику ?
А ти якого фіга тут? Чого слухаєш ту мову, яку вважаєш штучно створеною?
Якщо це непорозуміння сюди прийшло, згачить у руссомірських підгорає...
Прекрасно