Задумалась і раптом стало лячно: Хіба одне - обов'язки й права?! А скільки раз людина (необачно), Узявши певні з Писання слова, Грунтується (навмисне чи в незнанні), Все в однобокий зодягає зміст, І в результаті є лише топтання, Де в Божім плані мав би бути зріст. Це вже не нове, це вже, навіть, звично Досліджувати, хто ми є в Христі, І будувать на цім теоретично Своє життя в Христовій повноті. Виводити закони процвітання, Із Писання вивчать свої права І добиватись через сповідання, Щоб сталися реальністю слова... Є, безперечно, сила в Божім Слові, Та знає Бог, що мав би бачить ти: Себе в Христі, а чи Христа у собі, Щоб справді досягати повноти. Побачити Христа в собі нелегко: Це не права - обов'язки святі, Це бурі переносити і спеки, Щоб у терпінні появився плід. Це зносити зневагу й дорікання, І відділятись від нечистоти, Приносить в жертву всі свої бажання, Та вірність і в малому берегти... Це шлях правдивий, хоч і терням вкритий, Вузький, здається часом не пройти, Та лише так Христос в нас може жити І вести до Своєї повноти. За кроком крок, за заліком - екзамен Аж до самої зустрічі із Ним... І той лиш користується правами, Хто вірний у обов'язку своїм. А про права роздумувати легко! То й перевір, що хочеш бачить ти, І будеш знать, як йти ще задалеко, І чи до тої ти ідеш мети! Бо Бути вірним - наш святий обов'язок... Бути вірним серед світу!? - Так! Християни світлом є для зовнішніх, Християни зовнішнім як знак. Коли світ нас спокушає справами, Що не мають їх робить святі, Ми свідкуємо через обставини, Що, поправді, сила є в Христі. Ми до світу Богом посилаємось, Але вірний той лиш посланець, Що звіщає необхідність каятись, І що скоро усьому кінець... Наш святий обов'язок у вірності, Вірності найперше до чужих, Та щоб бути з Господом у вічності, Вірним треба бути й між своїх. Бо коли в сумнівні справи втягують - Навіть і покликані брати, Анголи на вагах тебе зважують: Чи Христу лишився вірним ти? Коли близькі множать тлінні цінності І умови є не відставать, Перед Богом вибір твій (по вірності): Марнота чи Божа благодать? Свої також будуть насміхатися, Запитають: «Що?! Такий святий?!» А Спаситель буде придивлятися: «Чи ж то є насправді вірний Мій?» Ми у Церкву Господом покликані, Добре, коли вірні, маєм страх, І в любові дбаєм, щоби вибраних Якнайбільше було в небесах.
Задумалась і раптом стало лячно: Хіба одне - обов'язки й права?! А скільки раз людина (необачно), Узявши певні з Писання слова, Грунтується (навмисне чи в незнанні), Все в однобокий зодягає зміст, І в результаті є лише топтання, Де в Божім плані мав би бути зріст. Це вже не нове, це вже, навіть, звично Досліджувати, хто ми є в Христі, І будувать на цім теоретично Своє життя в Христовій повноті. Виводити закони процвітання, Із Писання вивчать свої права І добиватись через сповідання, Щоб сталися реальністю слова... Є, безперечно, сила в Божім Слові, Та знає Бог, що мав би бачить ти: Себе в Христі, а чи Христа у собі, Щоб справді досягати повноти. Побачити Христа в собі нелегко: Це не права - обов'язки святі, Це бурі переносити і спеки, Щоб у терпінні появився плід. Це зносити зневагу й дорікання, І відділятись від нечистоти, Приносить в жертву всі свої бажання, Та вірність і в малому берегти... Це шлях правдивий, хоч і терням вкритий, Вузький, здається часом не пройти, Та лише так Христос в нас може жити І вести до Своєї повноти. За кроком крок, за заліком - екзамен Аж до самої зустрічі із Ним... І той лиш користується правами, Хто вірний у обов'язку своїм. А про права роздумувати легко! То й перевір, що хочеш бачить ти, І будеш знать, як йти ще задалеко, І чи до тої ти ідеш мети! Бо Бути вірним - наш святий обов'язок... Бути вірним серед світу!? - Так! Християни світлом є для зовнішніх, Християни зовнішнім як знак. Коли світ нас спокушає справами, Що не мають їх робить святі, Ми свідкуємо через обставини, Що, поправді, сила є в Христі. Ми до світу Богом посилаємось, Але вірний той лиш посланець, Що звіщає необхідність каятись, І що скоро усьому кінець... Наш святий обов'язок у вірності, Вірності найперше до чужих, Та щоб бути з Господом у вічності, Вірним треба бути й між своїх. Бо коли в сумнівні справи втягують - Навіть і покликані брати, Анголи на вагах тебе зважують: Чи Христу лишився вірним ти? Коли близькі множать тлінні цінності І умови є не відставать, Перед Богом вибір твій (по вірності): Марнота чи Божа благодать? Свої також будуть насміхатися, Запитають: «Що?! Такий святий?!» А Спаситель буде придивлятися: «Чи ж то є насправді вірний Мій?» Ми у Церкву Господом покликані, Добре, коли вірні, маєм страх, І в любові дбаєм, щоби вибраних Якнайбільше було в небесах.
Щиро дякую за дуже змістовний вірш, є над чим роздумувати...
Відкрийте текстову версію.
Задумалась і раптом стало лячно:
Хіба одне - обов'язки й права?!
А скільки раз людина (необачно),
Узявши певні з Писання слова,
Грунтується (навмисне чи в незнанні),
Все в однобокий зодягає зміст,
І в результаті є лише топтання,
Де в Божім плані мав би бути зріст.
Це вже не нове, це вже, навіть, звично
Досліджувати, хто ми є в Христі,
І будувать на цім теоретично
Своє життя в Христовій повноті.
Виводити закони процвітання,
Із Писання вивчать свої права
І добиватись через сповідання,
Щоб сталися реальністю слова...
Є, безперечно, сила в Божім Слові,
Та знає Бог, що мав би бачить ти:
Себе в Христі, а чи Христа у собі,
Щоб справді досягати повноти.
Побачити Христа в собі нелегко:
Це не права - обов'язки святі,
Це бурі переносити і спеки,
Щоб у терпінні появився плід.
Це зносити зневагу й дорікання,
І відділятись від нечистоти,
Приносить в жертву всі свої бажання,
Та вірність і в малому берегти...
Це шлях правдивий, хоч і терням вкритий,
Вузький, здається часом не пройти,
Та лише так Христос в нас може жити
І вести до Своєї повноти.
За кроком крок, за заліком - екзамен
Аж до самої зустрічі із Ним...
І той лиш користується правами,
Хто вірний у обов'язку своїм.
А про права роздумувати легко!
То й перевір, що хочеш бачить ти,
І будеш знать, як йти ще задалеко,
І чи до тої ти ідеш мети!
Бо Бути вірним - наш святий обов'язок...
Бути вірним серед світу!? - Так!
Християни світлом є для зовнішніх,
Християни зовнішнім як знак.
Коли світ нас спокушає справами,
Що не мають їх робить святі,
Ми свідкуємо через обставини,
Що, поправді, сила є в Христі.
Ми до світу Богом посилаємось,
Але вірний той лиш посланець,
Що звіщає необхідність каятись,
І що скоро усьому кінець...
Наш святий обов'язок у вірності,
Вірності найперше до чужих,
Та щоб бути з Господом у вічності,
Вірним треба бути й між своїх.
Бо коли в сумнівні справи втягують -
Навіть і покликані брати,
Анголи на вагах тебе зважують:
Чи Христу лишився вірним ти?
Коли близькі множать тлінні цінності
І умови є не відставать,
Перед Богом вибір твій (по вірності):
Марнота чи Божа благодать?
Свої також будуть насміхатися,
Запитають: «Що?! Такий святий?!»
А Спаситель буде придивлятися:
«Чи ж то є насправді вірний Мій?»
Ми у Церкву Господом покликані,
Добре, коли вірні, маєм страх,
І в любові дбаєм, щоби вибраних
Якнайбільше було в небесах.
Дайте слова вірша
Задумалась і раптом стало лячно:
Хіба одне - обов'язки й права?!
А скільки раз людина (необачно),
Узявши певні з Писання слова,
Грунтується (навмисне чи в незнанні),
Все в однобокий зодягає зміст,
І в результаті є лише топтання,
Де в Божім плані мав би бути зріст.
Це вже не нове, це вже, навіть, звично
Досліджувати, хто ми є в Христі,
І будувать на цім теоретично
Своє життя в Христовій повноті.
Виводити закони процвітання,
Із Писання вивчать свої права
І добиватись через сповідання,
Щоб сталися реальністю слова...
Є, безперечно, сила в Божім Слові,
Та знає Бог, що мав би бачить ти:
Себе в Христі, а чи Христа у собі,
Щоб справді досягати повноти.
Побачити Христа в собі нелегко:
Це не права - обов'язки святі,
Це бурі переносити і спеки,
Щоб у терпінні появився плід.
Це зносити зневагу й дорікання,
І відділятись від нечистоти,
Приносить в жертву всі свої бажання,
Та вірність і в малому берегти...
Це шлях правдивий, хоч і терням вкритий,
Вузький, здається часом не пройти,
Та лише так Христос в нас може жити
І вести до Своєї повноти.
За кроком крок, за заліком - екзамен
Аж до самої зустрічі із Ним...
І той лиш користується правами,
Хто вірний у обов'язку своїм.
А про права роздумувати легко!
То й перевір, що хочеш бачить ти,
І будеш знать, як йти ще задалеко,
І чи до тої ти ідеш мети!
Бо Бути вірним - наш святий обов'язок...
Бути вірним серед світу!? - Так!
Християни світлом є для зовнішніх,
Християни зовнішнім як знак.
Коли світ нас спокушає справами,
Що не мають їх робить святі,
Ми свідкуємо через обставини,
Що, поправді, сила є в Христі.
Ми до світу Богом посилаємось,
Але вірний той лиш посланець,
Що звіщає необхідність каятись,
І що скоро усьому кінець...
Наш святий обов'язок у вірності,
Вірності найперше до чужих,
Та щоб бути з Господом у вічності,
Вірним треба бути й між своїх.
Бо коли в сумнівні справи втягують -
Навіть і покликані брати,
Анголи на вагах тебе зважують:
Чи Христу лишився вірним ти?
Коли близькі множать тлінні цінності
І умови є не відставать,
Перед Богом вибір твій (по вірності):
Марнота чи Божа благодать?
Свої також будуть насміхатися,
Запитають: «Що?! Такий святий?!»
А Спаситель буде придивлятися:
«Чи ж то є насправді вірний Мій?»
Ми у Церкву Господом покликані,
Добре, коли вірні, маєм страх,
І в любові дбаєм, щоби вибраних
Якнайбільше було в небесах.
Дякую