Українські жінки в 1990-ті. Д/ф «Я не зламалась». | Наші 30
Вставка
- Опубліковано 25 кві 2024
- #наші30 #Незалежність #30роківнезалежності
«Я не зламалась» - четверта серія документального серіалу «Наші 30» до 30-ї річниці незалежності. «Наші 30» - проєкт про спільний досвід і все, що зробило нас сильнішими на цьому шляху. Історія 1990-х розказана самими українцями.
Поїхати в Польщу із картатою сумкою, повною паяльниками і кирзовими чоботами, почати власний бізнес у геть новій для України фешн-індустрії чи взагалі тікати з країни і поневірятися в таборах для біженців - це лише три з можливих шляхів, які могла обрати українка в 1990-тих, аби вижити і прогодувати сім'ю. Жінки покоління наших мам, їхні історії про виживання в кризу першої декади незалежності України схожі на драматичні кіносценарії. Розпитуючи їх, мимоволі питаєш себе: а чи вижили б ми в 1990-ті?
Ми розказуємо історії жінок із різних міст України: вінничанки Наталки Доляк, одеситки Тетяни Савченко і олександрійки Світлани Мозгової про те, чим були для них 90-ті.Тоді часу на роздуми не було - 1990-ті стрімко неслися вперед. Фільм «Я не зламалась» про стійкість і вміння виживати, яке опанували українські жінки, аби ми сьогодні вміли дбати про себе
Ми присвячуємо фільм нашим мамам.
00:00:00 - 00:00:59 - Інтро
00:00:59 - 00:14:05 - історія Наталки Доляк про «ковбасних біженців» з СРСР
00:14:05 - 00:20:23 - історія Тетяни Савченко про модельний бізнес в Одесі
00:20:23 - 00:23:53 - історія про одеський «толчок» (7-ий кілометр)
00:23:53 - 00:33:40 - історія Світлани Мозгової про «човників» і поїздки до Румунії
00:33:40 - 00:36:53 - Чому навчили 1990-ті?
00:36:53 - 00:37:53 - анонс фільму «Самоповернення в Крим»
Авторки: Анна Єресько, Анна Цигима
Редактори: Вікторія Курчинська, Влад Азаров
Режисерка: Анна Цигима
Керівниця і головна редакторка проекту НАШІ 30: Наталя Гуменюк
Створено командою Лабораторії журналістику суспільного інтересу для Суспільного.
За підтримки посольства США в Україні.
НАШІ 30 - документальний мультимедіа проєкт Суспільного до 30 річниці незалежності України, який складається з документального серіалу НАШІ 30 та подкасту НАШІ 30.Жива історія - спогадів та рефлексій громадян про великі події та явища початку 1990-х років.
Читати більше про проект: :/www.90.in.ua
Слухати подкаст-серіал НАШІ 30. Жива історія: 90.in.ua/podcasts
#наші30 #Незалежність #Девяності #жінки #Україна #ІсторіяУкраїни #ДокументальніФільми #Фактипро90ті #Жінкиавторитетів
Сайт: suspilne.media
Підписуйтесь на наш канал: / 1tvukraine
Останні новини та анонси на facebook: / suspilne.news
Читайте нас на Twitter: / suspilne_news
В Instagram: / suspilne.news
Новини у Telegram: t.me/suspilnenews
Долучайтеся до спільноти у Viber: bit.ly/3oW31Rz
Політика взаємодії з аудиторією на цифрових платформах Суспільного: bit.ly/3tExgjd - Фільми й анімація
А як вашим рідним доводилось заробляти в 1990-ті? Розкажіть нам свої історії у коментарях.
У мене мама брала зіпери з місцевого заводу і возила в Одесу продавати
Ми зі Східної України. Тож ні про яку Польщу чи Румунію в нас ніхто і не чув. Але багато хто їхав на Північ (Росії). Там була робота для лікарів, а ще можна було знайти непогану роботу на металургійних заводах. Тому хто на заробітки їхав, а хто й емігрував.
Я з мамою кравчучкам сир сметана молоко, укроп , буряки, картоплю , все що вдома було , везли електричкою щонеділі і щочетверга в Київ на Поділ на базар. В метро і трамваях з тими баулами, люди нас лають, це так було гірко, а я думаю - ми ж вам їжу веземо, щоб ви з голоду в Києві неповмирали, а ви нас як собак бродячих лаєте, мені було 14 років. За день могли два базара об'їхати і з нами моє класна керівничка - вчитель української мови й літератури теж з кравчучками, а що вона возила я вже й не пам'ятаю, вона взагалі в квартирі мешкала і діти в неї також як і я віком були. Стрьомні були часи. Але в нас працював цукровий завод , тому цукру було тонами, в країні дефіцит на полицях немає нічого, а цукром розрахуються в зарплату і вже не хвилювались. Бабуся налаштує самогонний апарат і цілий день рідка валюта тих часів капає в банку. Ворота на замку, бо тоді дільничні постійно ходили перевіряли хто жене самогон. По 12 свиней тримали, корову, гектар городу садили, і три гектара буряків пололи в радгоспі, щоб отримати зерно і цукор. Хліб не купували, у нас взаєморозрахунок з хлібзаводом був, щоранку привозили в пункт свіжий хліб кирпичик, ( тепер такого не печуть). А в продуктовому магазині на прилавках порожньо і продавщиця день до обід "відпрацює" і додому. Тому шановні українці ми живемо прекрасно і не кажіть що важко, тоді були гірші часи. Зошитів в школу небуло. Гуманітарні місії зошити через школи передавали, це я пам'ятаю дуже добре. Пам'ятаю як небуло в що взутись, в бурках у школу ходили. Зарплату батькам по півроку неплатили , а то й більше. Було....
Я сама у віці ціх жінок. Але навіть оглядатися туди не хочу. Це було страшно. На руках у мене двоє дітей і двоє хворих батьків: у батька інсульт, у мами онкологія. Пом"ятаю як лягала спати і плакала, бо хотіла їсти... Дітей виростила, вони здобули вищу освіту (червоні дипломи мають). Свій борг виконала. Зараз зятья, три онучки. Щастя. Але...життя сгоріло, наче не було. Цінуйте своє життя і намагайтеся бути щасливими.
А как, подворовывали сухое молоко на молоко заводе, молоко, делали из него творог, на рынок в областной центр возили на поезде. Отчим работал на грузовой машине, бензин экономил накатами, сливал и продавал. Куча хозяйства держали, делали все, чтоб не подохнуть. Помню как отдалживали 20 гривен, так мы на них почти неделю жили 😂 короче такая жопа была, что при воспоминании охреневаешь.
Сейчас тоже не сказка ))) но в целом норм, бывало хуже и могло быть хуже .
...даже вспоминать страшно что было ...помню как неделями голодала ,небыло работы и денег,помню бандитов и разборки с растрелами...сумки ,поезда,базары в -20 ,холодные вокзалы ..да я ночевала с бомжами на вокзале в чужой стране ...повальная наркомания,молодежь просто лежала под заборами и на остановках ....Госоди неужели это было со мной ....но мне повезло ,я выжила ...многие мои ровнстники давно на кладбище ,кто от пьянства ,кто от наркотиков а кого просто убили ....а я живу ....сейчас живу под бомбами в доме клторый строила всю жизнь....недобитый совок опять хочет у иеня всё отнять ...
.подавится !!!!!
А мы будем жить долго и счастливо !
Слава Украине !
❤
❤
Будем жить . Слава Украине героям Слава
Амінь ❤❤❤❤❤❤
В девяностые уже был не Советский Союз, США к тому времени развалил Советский Союз и произошли вами описываете вещи. СЕЙЧАС происходит тоже самое...Америка даёт Украине оружие, а сама не вписывается - умирайте сами.
Наше життя у 90 було жахом. Мама з 4 ранку працювала на базарі, папа пив кожен день. Нас, дітей, змушували пасти корів, пропускаючи школу. Їжа була жахлива, одягнуті як бомжі. Пахали і жінки і діти, чоловіки кожен вечір п‘яні. Світла ввечері немає. Ніякої любові від батьків не бачили. Тальки кричали на нас і заставляли працювати як рабів. Все кляли Горбачова і американців. В 16 років отримала паспорт і втікла з дому. Переїхала в Київ, заробила, миючи посуд на нормальний костюм і влаштувалася ріелтором. За 10 років життя налагодилося, вивчила сама 2 мови, освоїла кілька програм але все зупинила війна. Тепер вже закордоном добре влаштувалась. Батьки і вся сім‘я так і живуть в Криму, в злиднях, радіють руському міру. Мене проклинають, ну і х.. з ними
Ну і молодець!
Ви молодець
Так тримайтеся! Українки найкращі!
Молодець❤
Як важко читати ... так відгукується усе вами написано. Єдине, моя мама незважаючи на все намагалась максимум дати мені любов.
Але це був дуже важкий період, дивуюсь коли хтось сумує за цим
Моя мама - інженер в проектному інституті, з, колись, хорошим окладом, пішла торгувати на базар, бо треба було нормально годувати мене. Бо лікарі так і сказали - погано буде їсти дитина - не буде дитини. А я - 1986 року народження, і в мене були проблеми з щитовидною залозою. Дякую мамі за те, який важкий шлях вона пройшла, щоб ми жили добре. Ніколи ні в чому не були обділені.
Що їй довелося пережити... і багатоденні поїздки у автобусах на Польщу, а потім Туреччину, і тягання важких клумаків з товаром, і холоди, коли вони замерзали в тих автобусах, коли ламалися десь на півдороги, і конфіскації на таможні, і грабіж, коротше, страх...
Дякую тобі, мамо, за твою силу і мужність, і доброту 🙏
А я с мужем в 91 родили сыночка..и было т я...с дело так...что я думала с ума сойду..когда время кормления грудничка подходит ,а кормить нечем(муж по всему городу ездит смесь ищет)..это просто ужас..Хотя если вспомню кае тётка про Голодомор рассказывала ,то это кае бы и не ужас..но когда тебе 21, гиперинфляция ,работы нет ,и зарплаты и пенсии не платят.. то....тоже тяжело...Мы тоже пошли торговать на рынок, у нас нп было капитала начального..приходилось буквально два набора посуды продать и ехать оп я...с ть за двумя наборами..каждый день приходилось мотаться, пр том всем муж дома ,я с реьенком..муж на рынок ,я с ребёнком..чередовались..некому помочь нам было...
@@user-cp1of8qh5u а кому продавали? и ведь не плохо наваривались. выходит, что деньги у людей были! они зарабатывали, не имея возможности купить, а вы "барыжили", тоесть занимались спекуляцией.
А з ким залишалася дитина?
@@user-ge1qw4fg1i з бабусею
Я народилася в 92. Всі жахи 80-90 пережили мої батьки. Пам’ятаю як в дитинстві не було їди, тільки дякуючи бабусі з дідусем і їх господарству у нас в дома були молоко, сметана, масло, яйця, кури. Але попри все, мама дала мені стільки любові❤ Неймовірна жінка, в таких умовах виховати 2 дітей. Я ніколи не відчувала себе нещасною… Вона померла 3 місяці назад, але в моїй пам’яті вона завжди буде прикладом сили, мужності, стійкості і втіленням доброти ❤
щирі співчуття!
Що стался ? Чому померла?
@@valeriiapshenychna8146 ❤️🙏🏻
Я також пам'ятаю ці роки.Завдяки селу ми були не голодні.Мама пекла тортики і продавала на базарі,щоб була якась копійка .Нас було троє.В школі нас ображали ,бо вчасно не могли здати гроші.Вчителі дивились на нас як на жебраків.Не люблю я ці 90ті.
Тато працював ,але гроші не платили..І якщо починав вимагати свої гроші то виганяли.Велика подяка дідусю та бабусі які допомагали нам .
В цьому фільмі тисячі, десятки тисяч побачать себе.
Дуже точно передана атмосфера! Такі справжні і прекрасні історії!
Дякуємо) дуже раді, що Вам сподобалося!
@@anneresko8941 бажаю вам й надалі вдалих і потрібних проєктів!
Дійсно дуже цікаво. Дякую
Чоловіки тоді в більшості своїй зломались, спились, а жінки взяли життя своє та своїх дітей в руки та вистояли, змогли ❤️
То може це щось каже про важкість їх життя?
@@Maksym497а ці жінки зараз прям легке життя описували, яке суттєво від чоловічого відрізнялося
@@user-os9ki3ox1q я про чоловіків написав 🤨,про жінок хоч щось було в моєму коментарі?
@@user-os9ki3ox1q вам лиш би порівняти і сказати що це все фігня
@@Maksym497 а якого контраргументу ви очікували на свою тезу?
Мені майже 45,я була підлітком в ті часи.Мама виховувала нас з сестрою сама,,пам'ятаю,як я їй допомагала з підробітками,в тоді дивних для нас всіх кооперативах.А ще мама їздила до Москви та в Брест,щось везла туди ,а потім назад інше,так і крутились.А ще по вихідним мили цех у мами на підприємстві,як додатковий заробіток,вдень мама була інспектором у відділі кадрів,а ввечері на вихідних зі мною - прибиральницею.А ще я в 17 років,в 95-му, 1 місяць вантажила вагони пляшками,продукцією з маминого підприємства.Я вчилась на контракті в медичному ВУЗІ і гроші конче були потрібні.Отакі були наші заробітки.Це навчило мене бути сміливою та рішучою,зараз я лікар-стоматолог,маю свою маленьку клініку та пам'ятаю якою ціною мені та моїй матусі далось навчання!
Бути українцем --це значить бути постійно в стані доказування свого права на існування. В Винниченко
100% Нажаль
Лайк вже тільки за те, що присвячено нашим мамам.
Мама - це святе!!!
Ми з чоловіком, бідні студенти з донькою, вижили завдяки батькам та огородам: свою картоплю їли і продавали, одяг перешивали, хліб пекли. Але щасливі були - бо здорові та молоді. Зараз на долю всієї молоді випали значно більші випробування - найголовніше, щоб був мир🙏
Господи,що пережила та переживає наша країна,бідні наші люди,яка важка доля,жах,дякую за цей потрібний випуск❤
Така біль за наших жінок, мам, що вигрібали в тій темряві. Дякую, що висвітлюєте такі історії, хотілося би більше.
Таких историй море, колік спасала за границей наших, люди передавали друг другу мой телефон, чтоб я им помогла уже не помятую имена интересно как теперь живут мои подопечные, осталась жива благодаря веры и терпению любовь к деткам это мне давало силы бороться несправедливостю , учите языки дети это ваш будущий миллион. Душа болит, что вижу Україне, сегодня прилитела ракета Львов рядом школой 20 м. глубиной Слава Богу все живи, и так каждое утро, давление не выдерживает этот ужас. Мои дети которым было по 1,8-2,5 было их 50 садике им тепер за сорок это дети войны 1914-2023 думать страшно смотрю на их лица детцкие фото. Дети не передавайте Україну это ваша жизнь 🤔
Я була малою. Моя мама працювала секретарем у ветеринарній лікарні. Зарплату їй не платили майже півтора роки. А потім Кучма дав якийсь указ, щоб борги по зарплаті ліквідували. Була субота, я пам'ятаю як учора. День. Коли нам до двору в центрі міста привезли корову, живу корову в бортовику. Вигрузили перед порогом. "Видати живою вагою" - все, чим могла ветеринарна лікарня при взаємодії з фермами видати зарплату. Ми жили в самому центрі міста,в асфальтних джунглях, я бачила живу корову вперше. Нічим годувати, нікуди її діти. Мама знайшла мужчину, який корову ту зарізав і розібрав на м'ясо. І вже в неділю вранці ми з мамою стояли на місцевому базарі , продавали м'ясо тієї корови. А ще ми ходили між рядів і міняли м'ясо на інші продукти - крупи, молоко, муку, цукор.... І мені купили чорні лакові туфлі з бантом спереду. Мама ввечері спекла пиріжків. Я сиділа на дивані в тих туфлях, їла пиріжки і дивилася дитячу передачу,яку вів хлопчик Лесик. Я була щасливою!
Лихі 90-ті - часто так кажуть, страшний час, важкий. Ми, діти 90-х , попри все мали щасливе дитинство! І зараз з ностальгією згадуємо цей час...
Яка історія цікава
Оооо, туфлі чорні лакіровані з бантом...
Для декого 90 продовжуються, на пенсію в 2000 гривень, або зарплату в 4500 .
Да , это так, похожую задницу и ч прошел. Но в основном светлые воспоминания о детстве, прям как некоторые (многие) из наших родителей, ностальгируют за советским союзом.
А я уже девушка 90-х и в 90-м году школу закончила) и могу сказать, что для детей конечно ооочень старались родители и благодаря тому, что они были детьми, многие дети 90-х вспоминают 90-е с радостью, с кайфом) а я это время НЕНАВИЖУ! Это самый ужас в моей жизни!
В 1992 році у мене син закінчив школу і вступив у вуз. Навіть не питайте, що я робила, щоб він мав змогу навчатися. Їздила в Польщу, продавала на всіх близьких ринках, брала землю, вирощувала ранні овочі, годувала шовкопрядів, ходила на роботу. Син почав заробляти, навчаючись з другого курсу. Це і допомогло. Дякую йому.
А до 1992 образование было бесплатным
Не повезло вам
@@SuperBerenika и медицина была бесплатная
@@SuperBerenikaИ после 1992 было бесплатным. А кормить надо было, одеть, заплатить за общежитие или снять квартиру в другом городе....
Всього 30 років Україні знадобилось на те щоб знімати великі репортажі про представників звичайних людей.
Я в 90ті був малим і нашій сім'ї дуже пощастило, на щастя батько завжди був з роботою і йому всього один раз затримали зарплатню, зате на інший місяць отримавши дві зарплатні він купив собі нового мотоцикла, який і на сьогодні зберігається в нашій сім'ї. Батько і сьогодні на нього дивиться і згадує як він допомогав годувати сім'ю. П'ять городів за містом на яких періодично крали врожаї, і домашня худоба) Садили з такими запасами, що ця худоба пів зими з них годувалася)
Я только начала смотреть, уже плачу. Было тяжело. В 93 г получила диплом инженера-технолога, а работать уже негде. Выжила. Как? Не знаю. Наверное молодостью. Сейчас не смогла бы. Но я теперь сильная.
самий важкий рік 93
Українська жінка: якщо в мене є квиток, він буде щасливим, якщо він не щасливий, він все одно для мене - щасливий!)
Коли остання героїня каже «в мене і зараз кіросінова лампа, а вдруг, а шо?», то хочеться сказати: от і настало то «а вдруг..»
Моя мама, інженер, їздила з Києва в Москву за трваром. Потім торгувала на ринку після роботи на заводі, щоб прокормити 3-х дітей (батько жив для себе в той час). Пам'ятаю як була постійно голодною у 90-ті. Шкода, що мама підірвала здоров'я і рано пішла з життя. Ціную те, як вона старалась заради дітей. Дякую за фільм.
Дякую за відео ! Спасибо моей маме фельдшеру по образованию которой пришлось пойти работать на базар где она потеряла свое здоровье , но так она смогла прокормить меня и мою сестру ! Українськи жінки най гарніши , най сильніши та най мудріши ! Слава Україні !
А при чем Слава Украине?Вы уже совсем.Лихие 90-е коснулись всех...
@@user-ig2dh1jg6r А знаєте, не дивлячись навіть на те, що жили на грані голоду, буквально виживали, -- паніки не було! І гріло душу те, що цей проклятий совок розпався, що Україна Незалежна. Якщо навіть матеріально при совку було трохи легше, ніж в голодні 90-і -- ні в якому разі не хотілося його повернення! Якби росія тоді напала на Україну, як оце зараз, -- всі стали б на захист своєї вільної і незалежної молодої держави.
А матеріально -- якось викрутимося!
В республіках, крім комуняцького гніту, був ще й гніт національний. Росіяни не знають, що це, бо його у них не було.
Так, бідність була всюди. Може, в росії навіть більша, ніж в інших республіках, -- адже республіки перестали "годувати Москву". Там реально назрівала катастрофа. І весь світ кинувся росію рятувати -- "ніжки Буша", пшениця із США та Європи, Україна та Казахстан теж поділилися своєю пшеницею (хоч і самим було дуже важко). Врятували! І чим росія заплатила своїм рятівникам?! Але для нас усіх це буде наука -- "скільки вовка не годуй..." Після поразки росії ніяких "ніжок Буша" вже не буде.
А Україна була, є і буде. І з цією бідою справимося. Переможемо.
💙💛💙💛 *СЛАВА УКРАЇНІ!* 🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦
@@user-ig2dh1jg6rбо ми любимо свою Україну,кацапе...Слава Україні!
Героям слава! 🇺🇦
В 90-ті батьки працювали в колгоспі, зарплату не платили, віддавали продуктами, це була мука із якої хліб був глевкий, а також гречка із жуками. Щоб вдягти мене в перший клас у 97 році, мама возила картоплю на базар і в тій одежі я ходила до 4 класу, а сапожки були дутіки, які порвалися у перший місяць носки і бабуся їх постійно штопала, поки вони не стали малі. Але вижили. Тільки стали на ноги, тепер війна. Не хочу своїм дітям такого дитинства як у нас було😢
Дякую першій героїні цього фільму. Я сама у 22 виїхала за кордон з чоловіком і ДУЖЕ ДУЖЕ добре розумію ностальгію та бажання бігти додому. Але моє життя занесло мене до Канади де я знайшла моє місце.
І слава Богу !
Вам пощастило 🙏
А в якому ви місті?
Бо через клятих москвлів ми зараз теж в Канаді 😢
@@UkrainianJu в Монреалі, а ви?
Розплакалась від історії Наталі. Так боляче це чути. Я народилась 1991 і про 90 як всі діти пам"ятаю більше гарного, в нас часто не було світла вдома і прабабуся що пережила Голодомор 1932-1933 і післявоєнний голод 1947 розповідала про війну і Голодомор. Також розповідала казки і перша книжка подарована нею теж була українські казки. Вдячна їй, бо завдяки ній я завжди цікавилась історією України і взагалі історією. Писала наукові роботи по Голодомору в старших классах. Вона ненавиділа Сталіна і червоних більше ніж німців. Бо знала що таке розкуркулення і голод від них особисто. А в цілому 90ті були дуже страшними. Бандюки всюди, мама казала що навіть просто їхати додому було небезпечно, бо крали дівчат молодих і вона одного разу ледь так не потрапила, добре що було кому захистити. Дешевий маргарин,соєва ковбаса і соя - те, що я пам"ятаю з дитинства.
Дякую дівчатки за фільм! Це наша молодість, але як і ваша героїня каже-повертатись в 90е не хочу!
Я просто в трансі. Я так давно хотіла про це почути та побачити... Як важко їм було... Як шкода... Це СРСР у всьому винний. Це той трикляьий Ленін, клята Москва, яка захопила Україну на початку ХХ століття. Я часто уявляю, а що було б, якби... Якби тоді ми відбилися. Відбилися так, як відбиіаємося зараз з пащі звіра. Чи була б зараз Україна такою, як Німеччина, як Великобританія... Але нам не дали, нас затягли в те болото, з якого так важко вибиралися наші матері та навіть діди в "ліхіє 90-і". Торгівля, "спекуляція", "нові руські", малинові піджаки, величезні круті мобілки, розбірки криміналітету... Якась така ностальгія, ще у серці... Мені тоді було 5-10 років. І частково я пам'ятаю ті події, як моя мама їздила в Польщу торгувала. Ми навіть нормально жили, не бідували. У нас були продукти і одяг. Але дивитися це все глобально чомусь дуже боляче. На занепад, на розвал того всього, що вони будували. Як їм було важко. Весь цей розпад їхнього життя. Все зруйнувалося... А як нас сприймали інші країни - як бомжів, бідняків, як відсталих людей. Так як ми зараз сприймаємо цих варварів москалів...
І вони , кати наші, ще ностальгують за тим совком і намагаються назад всіх туди відправити!
Дякую цікаво, моя Мама торгувала на базарі, зранку підйом у 4,щоб приїхати в інше містечко, в обід поверталася і йшла на работу в музичну школу, будучи викладачкою по класу фортепіано.
Мама я не знаю, я ти це робила.Люблю тебе. Спасибі.
Дякую за чудовий фільм. Багато жінок побачили себе в цьому фільмі!
Якість і подача дуже класні, особливо документальні кадри вплетені у сюжет
Спасибі) ми старалися)
Святі українські жінки🙏такі люблячи, сильні, мужні, такі красиві!У 90’ мені було 11 років...
Обожнюю свою матусю, вона в мене найкраща❤
Требую памятник «Украинской Женщине»
Поддерживаю !
..і я.
Уже поставили, й відблагодарили. Ждіть
Которая крадёт кофточки?
@@user-zm1yc4bx6pпоставь своему асвабадителю, который тырил в Украине унитазы, лапоть....
Дякую цим жінкам за їх чесні і зворушливі історії. Моя мама, інженер-електрик проектного інституту, пішла працювати провідником на залізницю. Двоє дітей, шож. Всим, хто говорить, що зараз погано, варто згадати, як жили.
Наталка Доляк написала про це книжку "Заплакана Європа".
Дякую, що показали мою Вінницю. Я народилася в 91му, виросла в селі на Вінниччині і всього того жаху не відчула, але стала краще розуміти жінок, які прожили той важкий час. Але я щаслива, що народилась в незалежній Україні❤Чудовий репортаж!
Завжди мій чоловік просинається і встає раніше ніж я. Бачить мене без "брів" і" вій" і запитує чи буду чай чи каву.
Я вважаю що це справжній господар, а не проснеться на все готове
Такие прекрасные женщины-украинки. С бойцовским характером, труженницы.
Спасибо за фильм! Я 79года. В 90е когда ходила в школу , Помню свою учительницу биологии, которая пошла работать на базар, ведь сына учила в институте и нужно было оплачивать учёбу а зарплата учителя никакая, мне было ее жалко, а учителя насмехались что она ушла в базарную жизнь и порочит честь учителя((
А через пару місяців пішла і решта вчителів - які насміхалися з однієї вчительки.. таке було життя. Я теж з 1979 р. Це все дуже добре памʼятаю …
Дуже багато випробуваннь на долю нашого народу випало
Була дитиною тоді, пам'ятаю , що були вічні розборки між районами до вбивст...Зривали золото з жінок, шапки-пижики з чоловіків, мама в'язала мені речі, як я з них виростала-вона їх розпузкала на нитки і перев'язувала на нові...батьки працювали на заводі в 3 зміни, а по вихідним на 3х горОдах, щоб було шо поїсти...вєєрні відключення пам'ятаю, і маму, яка плакала на кухні, бо грошей не вистачало...€бані 90ті...
Дуже зворушливо😥
Для людей, які народилися вже в незалежній, цікаво дізнатися про реалії 90-их, дякууую за те, що знімаєте💙💛
Как независимой. Вы зависели от торговли с Россией, промышленность то одна была. Теперь вы зависите от хозяев с США и Европы, Англии. Это самая жестокая зависимость, от которой вас только русские спасут. Пока что они вас на убой десятками тысяч пускают, а сами чай пьют и смеются над славянами. Вооооот .А в 90-е всем мамкам тяжело было. И вашим и нашим. Одинаково тяжело переживали распад советского союза. Кругом бардак и воровство, предательство. Поэтому надо жить в мире вместе , так нас не тронут!!!!
@@user-ff4kc8xg3j дай Бог, чтобы и руских так спасли, как они, нелюди, нас спасают . Орда проклятая .
Раз вы считаете, что спасаете нас, пусть бумерангом точно такое же спасение вернётся к вам сторицею
@денис алексеев
Пусть ру💤кие себя спасают. Есть от чего...
А мы о себе позаботимся. А как ? - это уже наше дело !
Слава Україні! 🇺🇦✌
@@user-ff4kc8xg3j ти з колін вже встав? чи ще у пуйла смокчеш
Так, цікаво) я як раз народилася у 1990 році, але мої батьки як жили так і живуть у Київській області, ніхто нікуди не виїджав так і жили собі 🤷♀️
Да-а ,девченки фильм сняли великолепный!!!Смотрела на одном дыхании- вспомнилось и свое житье, даже слезы навернулись.Все было и безденежье и тоска- как вырваться из этого? И шила людям, и самогонку пытались делать( забирали оптом) и рынок конечно прошли, и что-то сажали на небольшом огороде и бройлеров научились держать.Но были молоды и верили в себя.Детей подняли,выучили переженили.Но всегда вспоминаем в компании что- то веселое и хорошее из того времени- а как иначе? Собирали у кого что есть - и ездили на реку отдыхать, устраивали детям праздники.Так что жизнь продолжается!!
90 -ті роки були важкі, для кожного по своєму. Одні виросли до свого бізнеса (кажу не про злочинців), інші вижили, деякі зламалися (таких не багато). Та цей період дав нам змогу відчути, що ми можемо бути вільними і самі будувати історію свого життя. Одне прикро, що в суєті будування свого власного ми - українці - люди професій, не додивилися хто там у владі й забули, що владні структури готові на все, щоб підкорити собі народ і не дати народу волю. Тепер - війна
💯💙💛
Дякую Вам дуже за цей фільм.
Героїні цього проекту - ви любов❤️ дякую за цей фільм
90-ті - моя юність і молодість. Була студенткою, їздила в західну Україну за шмотками польськими, трохи торгувала, трохи шила, бо не було що вдягти. після універа перевчилася на бухгалтера, бо можна було тоді заробити щось в цій професії...працюю тут і досі. 90-ті мене навчили бути самостійною, незалежною і думати трохи наперед. ...Ні про що не шкодую.
Українки - найкращі!❤️
П0Biu
@@xaxol-govno манюня, хто ж тебе так сильно образив?
@@xaxol-govnoпішла наКуй за руZьким кораблем повія рашистська
Історія першої жінки мені близька. За рік до повномаштабної війни батько моєї дитини виїхав за кордон, щоб не повертатися. Він намагався примусити і мене переїхати, однак я чітко для себе усвідомила, що роль біженця не для мене. Я кожного дня ризикую собою і дитиною. Однак вважаю , що зробила правильний вибір. Це моя країна і мій дім. Я маю волю жити так, як хочу. 90 роки - це моє дитинство. З них я пам'ятаю щоденні "подвиги" моєї мами. Вона бігала по трьом роботам (тато мав лише одну і якось не переймався). І зробила все, щоб я отримала гарну освіту і більше можливостей. Я їй вдячна за її підтримку і вклад у мене, однак дуже шкода, що мама завчасно пішла. Краще б вона себе трішки більше любила.
Ця перша жінка це...я не знаю як назвать!
Я біженка зараз,живу в Польщі,працюю ...і чекаю коли зможу повернутись додому....Я і лишилася в Польщі тому що за п'ятнадцять годин можу дістатися свого дому...
Я не хочу бути ніде окрім України,я мрію про закінчення війни !
Теж багато чого довелось пережити моїй мамі. Була військова, після розлучення віддала двох доньок на виховання бабусі, а я при ній лишилась. Тягала мішки з секонду на базар і другий чоловік, мій батько, теж пиячив. Приходила з нічного чергування в частині, перекурювала на балконі, виплакувалась і йшла торгувати, а він пив. Це було виживання, чи варто щось казати за моє виховання чи освіту, їх життя сильно їх виснажило. Та ж виростили. Таке дитинство та юність теж залишають свої наслідки. Та нам ще є що налагоджувати в нашому житті. "Без зусиль" ніяк не вийде. Немає кого звинувачувати, тепер моя черга ставати сильною. Чого вважаю що заслуговую, те й отримаю, обесцінювати себе - тільки гірше собі робити.
Дякую за щирий фільм. Кожна героїня просто розповідає свою унікальну історію. Вважаю, що оцінки тут зайві
Молодці! Прикро, що аналіз історичних травм та будування суспільства приходить в 2021 році, а не в в '90.Звідки і все мало починатися, але є нове покоління, такі як ви! Вірю, що разом побудуєте інші та кращі реалії сьогодення. Ще не пізно...
Спасибі за оцінку. Зрозуміло, що людям у 90-ті було не до аналізу ситуації, вони вирішували нагальні питання. Це якраз наша задача - зрозуміти, навчитися, відрефлексувати. І подякувати нашим мамам за сміливість і рішучість)
Згідна на 100% і рада що прикладаємо зусилля. Про аналіз, бажала би, щоб при моєму народженні влада це зробила, а не покинула нас. А потім уже їхнє та наше покоління.
Оскільки відомий філософ та письменник болгарського походження надав нам один дуже цікавий урок. Для того щоб вийти із кола жертви, розрахуватися з історичним минулим та побудувати на помилках минулого світле майбутнє потрібно пройти три етапа:
1. Розпорядок над фактами. (Треба набратися сили щоб аналізувати минуле не дивлячись з позиції переможців чи переможених)
2. Створення значення (надаються можливісті роздумати над фактами минулого. Зрозуміти чому так та як до цього дійшло. Робити треба це з любов'ю, томущо інакше ваша пам'ять буде використана для зла).
3. Використання цієї роботи над собою (використання пам'яті для нових ідей та проектів. Такі аналізі вже використовуються в бізнес та політичних сверах)
Зветан (Цветан) Тодоров
Нове покоління донищує Україну остаточно.
Наші українські жінки непереможні ❤👍
Наші жінки , дівчата України … всі розкидані по світу…. але не від доброї долі …😢🇺🇦🩷
Тяжкі часи,виживали працюючи на двух роботах,але вистояли,почали бізнес,ростили дітей
Українки мужні,сильні, найкращі
Пам'ятаю той час погано, бо була малою. Мама працювала вчителькою, грошей не платили, дідусь і бабуся - на пенсії. Мама каже, що вижити тоді допомогла городина і своя худоба. Пізніше мама теж їздила в Польщу щось там продавати.Якось мені одна жінка розповідала,що в них на той час не було навіть хліб за що купити.
От саме тому ми і намагаємося збирати такі відеоспогади в різних людей. Бо воно забувається, дехто не хоче згадувати, дехто вважає, що нема про що розказувати. Але там цілі драматичні романи можна було б писати на основі цих спогадів, насправді.
@@anneresko8941 погоджуюсь.
Нарешті подивилася цей фільм, дуже круто! В очах були сльози, бо ця невизначеність, розпач, безгрошів'я, які хоч і пройшли повз мене, боя була дитиною, але я можу уявити, як складно було батькам, дідусям з бабусями... в нас теж всякі були історії в родині, наприклад, щодо обміну валюти, коли мого дідуся надурили міняйли біля універмагу "Україна" і він ледь не попав в лікарню, пам'ятаю, як торгувала з тіткою на базарі на Троєщині консервами і ковбасою, ну і всяке інше... для мене ці спогади, просто спогади дитинства, але якщо вдуматись, це були травми для дорослих активних людей, які були в деякому стані фрустрації. Не всі справились, на жаль. Це точно... Ну і ще мода 90-х та початку 2000-х, яка була для моєї родини недосяжною (тобто не було у мене капру, лосін і платформи) наклала свої відбитки на мою психіку (коли всі в класі "класні і модні", а я не дуже...)
💛 дякую, що поділилась, дуже хочеться щоб ця травма була проговорена нашими батьками, бо багато людей і досі соромиться про це говорити, як про щось постидне, а я вважаю їх героїнями!
Усім обов'язкова для читання книга "1984"! А для саморозвитку "Колгосп тварин" Дж. Орвелл автор обох. Це шедеври, обов' язково зверніть увагу на роки написання і задумайтесь.
моя мама була інженером, проектний інститут розвалився, папа пішов з родини. Мама якось швидко на курсах вивчилась, влаштувалась бухгалтеркою… можна тільки уявляти, як то було тяжко. Зараз мами вже нема, онкологія плюс звичка все тягти на собі, не ділитися ні з ким проблемами…
Спасибо за фильм и комментарии: у меня 90-е ассоциируются с постоянным чувством голода; не забуду чаи из трав, бульонные кубики и масло "Рама"; как раздавали огороды в городе; тоже стояла на толкучке недолго- это был драйв! Торгаша из меня, слава богу, не вышло! Не понимаю, как можно хвастать воровством: украинки честные, работящие и жизнерадостные! И сейчас мы выживем!! СЛАВА УКРАИНЕ !!
Якщо ви про розповідь героїні про вкрадену кофтинку,то де ви побачили хвастовство? Це була сповідь своєрідна,ніякої гордості.
Ак я вас понимаю! Я помню то же самое! У нас были чаи из вишнёвых цветочек, их можно было бесплатно наломать во дворе
Героям слава! 🇺🇦
Дякую, фільм дуже цікавий і дуже важко дивитись, та згадувати ті важкі часи, а тепер цих жінок після реформ 2011р.та 2017 р., ще й залишили без пенсій, але нічого, пережили 90-ті, то переживемо і ці проблеми.
Сейчас последние 8 лет времена не лучше
Тяжкі були часи.. але мені подобається позиція вчительки-одеситки, яка зрозуміла що треба працювати і заробляти, а не лити сльози. Остання жіночка теж виглядає життєрадісною, молодець. Видно, що не всім вдалося вийти з бідності, але принаймні всі витримали тиск того часу.
скільки приходилось пережити тим бідним жінкам,і в 90-ті, і раньше, у воєнні і післявоєнні роки.низький уклін нашим бабуся і матерям!
Дякую, дуже цікаві історії українських жінок. Жінки України не тільки красиві, але і сильні духом.
Дякую за відео, так, ми не зламались. Ми вижили самі і виростили наших дітей. Нам було важко, але це наша молодість і наше життя...
Дуже крутий проєкт. Дякую
Слава українським Жінкам! 👏💙💛🇺🇦
raHbбa
@@xaxol-govnoПШЛОНАХ....
А я школу в 90-м закончила) время это вспоминаю с УЖАСОМ! Дай Бог(!)Чтобы такого больше не повторилось! Читаю комменты детей 90-х и слёзы на глаза наворачиваются-нищета-голод, потеря Мамочки из-за рака, невозможностью ничем помочь! Вечно хочется кушать и ложишься спать,чтобы не чувствовать голод!Невозможно вспоминать то время! И ностольгии, вообще, по юности своей- неееет!
я теж , категорично не згадую той час
90-е и не заканчивались...30 лет беспредела ...Бідна ненька Україна... Я тебя очень люблю!!!
А я в дев'яності в школу ходила в маминій одежі і бабусиних туфлях ,які взагалі були нею куплені собі на смерть в гроб,а віддала мені. Туфлі не раз згадую: були старомодні, але якої ЯКОСТІ. Зараз українського такого якісного взуття не купиш
Какая ностальгия? О чем вы??? Нищета, невыплата зарплаты,вечная нехватка денег.Это все равно что ностальгировать по войне
@@user-ni6wk8xb7j А можно узнать(!)где я написала про ностальгию?! Вы нормальная?!🤦🏼♀️🤦🏼♀️🤦🏼♀️где я написала про ностальгию по этому времени?! Называется, услышала звон…….🤦🏼♀️
На такі проекти мають виділять гроші, щоб люди бачили як українці боролись і борються, і завжди прагнули до Європи, а не до совка
Дякую вам за цікаві історії героїв вашого фільму!
Цікаво дізнаватись щось нове про ті часи, коли сам був іще дитиною
Мої батьки в 90тих залишились без роботи з чотирма дітьми, вірніше маму скоротили, а батьку не платили зп зовсім, ні копійки майже півроку. Мені було вже 10 років і я чудово пам'ятаю як не було чого їсти, бо у нас ні села ні дачі ні огороду нічого не було. Мама варила якісь похльобки з води, галушок та укропу, іноді картопля була коли добрі сусіди привозили з села. Це був жах, постійне відчуття голоду, а всі думки і розмови зводились до того, що ми будемо їсти сьогодні, завтра, післязавтра. Потім стало легше коли почала приходити гуманітарна допомога з-за кордону і нам як багатодітній родині виділяли пайки. Погано пам'ятаю своє дитинство, але цей період закарбувався в голові.
Такі щімлячі історії. Наче я знову повернулася в ті часи, коли мені був 21 рік. Дякую за фільм!
Якщо він нещасливий то всеодно щасливий - одна з фраз, котра характеризує незламних. Які ж вони прекрасні. Не впали, не зламались і в цьому такі дивовижні.❤
Всім вірю, крім пані з модельної агенції. Не модою вони займалися, тоді грошей поїсти не було, а не до моди, і на міжнародному ринку ще не працювали професійними моделями, а ті що вийшли в високий модельний світ, можна на пальцях перерахувати. Таки продавала вона їх. Мавроді сам говорив що купляв собі так. Для того агенції і конкурси красоти і організовувались. Плюс з бандитами вона таки була зв'язана, раз бізнес в неї йшов, ну і простим людям ніхто так просто цілий театр не віддає.
П.с. жіночка з фіно-швецією- Англією таки підставила свого чоловіка і зрадила. Також забрала в дочки батька і країну (Англію) задуже нагло було так вирішувати долю дочки.
95й год. Мне 13 лет.
Еду с муз школы. 6 вечера, зима. Автовокзал. Алкаши. Жду 17го автобуса. На 2м часу ожидания купила чай в стаканчике из тонкого пластика, шоколадку с изюмом и орехами. Стою, жую. Смотрю на журналы в киоске. Бульвар Гордона и Натали. Купила Натали. А там все худые, пальмы, намажусь бесплатно духами Гуччи, стою дальше. Думаю, вот уже 8 часов, завтра математика, а я так плохо учусь, хуже всех наверное, но об этом никто не знает, тк я аккуратная и положительная. Сильно ассоцаильная, но об этом тоже никто не знает. Зато красивая. Стою. Боюсь завтрашнюю математику. Натали положила в ноты, между этюдами и сонатой. Стою. Приехал! Не влезла. Купила семечки, пошла пешком. А через 3 года, я точно так же ходила пешком с семечками, только уже с плеером, а там Земфира и Мумий Троль. Потом появились маршрутки, и базары с одеждой. В 2000м мобилки!
Дякую! Це ШЕДЕВР!
Моя колега, я теж бібліотекарем працювала. Знаю як ми пережили ті роки, я 92 закінчила канівське культ освітнє, і роботи немає роби що хочиш, розпочинай навчатися чогось нового невідомого.. 😮 часи були нелегкі, але щасливі, війни не було.
Щиро дякую за правду життя 90 - тих мені було дуже вожко в ті часи але я не зламалась тому що українська жінка завжди знайде провильний шлях ми найкращі!
Це відео просто скарб, який добре показує автентичну атмосферу й сувору реальність 90х, якої ти не встиг побачити, але маєш можливість зробити це зараз
Молодці наші жінки. Радію за кожну з вас.
Благодарю за выпуск! Очень интересно 🙌
Очень хорошо помню те времена, папа как раз ушел на военную пенсию, которую не платили. Ездил собирал помидоры на полях у фермеров, и ходил по посадкам собирал шампиньоны. Мама тоже трудилась за какие-то копейки. И мы с сестрой две студентки. Мама на неделю давала 20 грн. Хватало на дорогу туда и обратно на электричке и 7 мивин, из дома получалось взять 4 вареных яйца. Я сейчас не понимаю как мы выжили.
Маленька донька, централізоване опалення відімкнуте. Грілись в одній кімнаті електрообігрівачем. Коштів постійно не було. Їжа одноманітна: картопля, гречана каша з молоком, суп, борщ, тюлька, м,яса дуже мало, макарон робила сама. Купували по 5 яєць на базарі у бабусь.
В магазинах якийсь нікому не потрібний товар. На ринку польський хлам за високими цінами. Дитині шила і плела одяг бабуся, я сама... Не хочу навіть далі згадувати Дуже важко матеріально, але зате ми загартовані тим життям. Тепер надлишок усього псує людей.
Молодці!!!!! Які гарні ці всі жінки!!!!!
Дуже цікавий випуск ❤
Дивилась на одному диханні!
Дякую вам!
Якi гарнi та сильнi жiнки!!!🌹❤
Яка чиста і справжня героїня фільму з Вінниці.
Я всё понимаю.но оставить ребенка даже не надолго.этого не мой мозг.не моё сердце не воспринимает.я бы не смогла это сделать ни при каких обстоятельствах
@@Olga-ww4fz извините, а отец родной это кто? Первый встречный дядя?
@@Olga-ww4fz я все розумію, але на другому році війни писати російською... фу, моє серце не васпрінімайєт, ні смагла би ета сдєлать ні в какіх абстаятільствах
Дуже "чиста" героїня🤦! Спочатку всім врали , що їх притесняють, потім почала красти, потім покинула дворічну дочку, бо дуже додому захотіла. І взагалі я не впевнена, що повернулась тому, що скучила, її скоріш за все депортували вот і все.
Дякую всім жінкам, мамам за життя та всі їх сили що витратили на цю важку долю ❤
Люди кажуть : "Де мої 18 років?". А моя юність прийшлась на 90-ті. Чи хотіла б я повернутись у свої 18? Ніііііі
Низачто
Ви праві!Я також стала еміграткою,вижила,вивчила дітей,і я зараз щаслива,і в Сересерію повертатись не хочу!Мене дуже часто зпитували чому наші чоловіки так мало жертвують собою!Українські жінки виявились набагато сильнішими за своїх "сильних половинок"!Слава українським жінкам!
@@user-jd9pi5um7v мені здається, зараз чоловіки більш обдумано підходять до родини і дітей. Пам’ятаю в той період (я була в школі) майже всіх моїх подружок батьки розійшлись. Бідні мами самі тягнули тягар родини. Я бачила як їм тяжко. І жахливо, що то була норма. Якщо батьки розходяться ми розуміли, що все…батько допомагати не буде. Зараз, я бачу пари, які розходяться , але батько допомагає і навіт приймає участь в вихованні
Дякую за фільм. Після перегляду виникає питання чому не зняли подібного про звичайних українських чоловіків, їм теж є що розповісти
Страшно вспоминать, 90 годы Виннице царил беспредел законов с громодянами, взятки, убийства, все мечты рушились трудно было выжить, была инженером на заводе 10 лет стояла на очередь квартиру, сестра тоже на кооператив художником работала все отобрали, банки на ноль все сбережения, страховки детские, на другой фирме заново пришлось осваивать новую специальность, перевилась и снова украли очередь на квартиру ещё 10 лет дно полное, карточки, вместо денег, фабрику продали, банках не было рублей, перед глазами бабуля 80 лет упала обморок узнав что её деньги на похорон 1000 рублей превратили в ноль. Стояла на морозе 35 градусов продавала Москве, Ленинграде, веники, груши залазив долг, чтоб купить товар, выручала 200 долларов, чтоб заплатить услуги за все и ребёнка кормить. Вместо зарплаты тряпки, костюмы давали на володарка, это надо было продать, полиция охотилась на вокзале, чтоб мы им взятки платили. Опустили народ, унизили, это было начало ада, 94 попала полицию за то что порадовала под мостом веники, стыдно было порадовать, не забуду, как полиции писала На имя Ельцына, что творится, кремель меня не пустили, но довезли на вокзал, чтоб я уехала. После этого случая проснулась утром, картина позора, горя нашего народа, как на экране увидела куда и что будет дальше, свекровь блокадница Ленинграда мне сказала уезжай заберай ребёнка и беги с этого ада. Она была известным человеком тогда, но уже больная раком не могла мне не чем помочь. Наверно стала моим Ангелом, а ад только начинался заграницей....🤔 Всё невозможно описать откуда черпала силу и терпение но не стала на колени перед бандитами и не продала душу дьяволу, а наоборот учила языки, открыла фирму брала любую работу, чтоб помогать детям, родственникам, людям обидно, что многие не ценили. Прошла ад, 25 лет стажа Украине, а мы миллионы остались мёртвыми душами для всех президентов, у нас паспорта внутренние забрали, чтоб мы пенсию не получили. И сегодня правда в том аду. Борюсь за правду идёт война горе заливает душу за наш народ, а правда темнитцв в аду. 2023 год мне 68, а жизнь продолжается с верой победу в Украине. Не верте депутатам, там 1% честных. ПФУ это карупция каждом городе,нарушают и топчат права Конституции прав Человека. Но не теряйте надежду на честь стойкость наших Героев они заслужили жить, а не существовать как мы в 90. Изучите 10 пунктов свободной экономики 5.10 Украине осмысленнго обогощения гражданам Украины голосуйте за свой карман против карупции логику не отменяли. Это шанс получить Свободу! Экономическую свободу пенсией как Европе. Но в членство с пенсией 60€ вы станите на дне ада.
В 90-му році я пішла в школу. Було важко, але тому що тато пропивав все, а решта- спогади приємні. Продукти зі села, допомогала рідня як могла. Головне - здоровя! Фізичичне і моральне. Решта- прийде
Я тільки хотіла себе підбадьорити за кордоном, але так ностальгія і ТУГА жере мене, я стала іншою, дуже тяжко, я працюю за спеціальністю в Празі, дитина щаслива має вже друзів і розвиток величезний, але вдома вже ніхто мене не чекає, сумно, але так!
Тяжкі часи пройшли, якби ще цю кляту війну пережити…
"До речі, вона зараз зі мною, гасова лампа, а вдруг, а мало лі шо..." 💔 просто
Я також маю 55 і просто живу та зовсім не згадую ті часи,а може і треба....намагалася торгувати,їхала до Москви та Мінська возила сало,горіхи,сливу,масло,їздили на третій полиці разом із кравчучками,а ще їздили до Румунії автобусами,стояли у чергах на кордоні по 5-6 днів,туалетів не було,їли що брали із собою,замерзали у зимку і горіли у спеку. Вдома дітей роздавали бабусі з умовою швидко повертатися,плакала бо так було жаль тих дітей....але слава богу що вони були малі і непамятають. А головне було щоб діти були не голодні .Так була молодість і бажання жити і впадати духом не можна бо бабусі розповідали про голод . Життя треба прожити і вчитися щоб не повторювати помилок.
Где вы сейчас, девочки? Хочется, чтобы всё у вас было прекрасно и война вас не коснулась. Прекрасные и сильные украинки!❤🤗🇺🇦❤❤
Дуже цікава історія. Хочеться сказати щоби всі відчували і жили своє життя. Свої мрії здійснювали. Ви молодець. Хочеться більше історій почути. Хороша сім'я. Дякую за те що ділитеся своїм досвідом Наталка Доляк.
Ми жили в селі, і мій дідусь Василь, який прожив 94 роки, був великий господар! Ми ніколи не голодували, завжди було вдосталь усього, тому що тяжко працювали, навіть ми із сестрою із самого дитинства! Але в совок назад повертатися не хочу! Слава Україні! Слава ЗСУ!🇺🇦🇺🇦🇺🇦
Читаю коментарі і плачу😢
Фільм і про мене, мені було 27 і я теж поклала диплом і пішла на ринок. Тягала ці кравчучки ....не життя, а "пісня". Але вижили💪
Які класні у нас жінки. Здоров'я та натхнення їм.
Обожнюю наших жiнок найкращi неймовiрнi!!!
Чудесная передача. Интересно было посмотреть про поколение моей мамы в мятежные 90-тые.